RSS
CУСПІЛЬСТВО БЛОГИ

Життя в Європі

Ми купили булочку. У Львові на привокзальному ринку. Як тільки прибули з Кракова. Рамон (мій чоловік-іспанець) хотів їсти, а о сьомій ранку працювали хіба що кафе на Чернівецькій. Отож, булочка... Мені вистачило першої проби, щоби переконатися, що вона вчорашня. Рамонові - шанувальник дріжджової випічки, не хотів мені повірити: - Але ж продавчиня казала, шо булочка свіжа... - Але ж вона самотньо лежала на порожніх полицях. Невже ти думаєш, що о сьомій ранку вже все, крім тих булочок розкупили?!., - не здаюся я. І тут він сказав те, що потім мені ще довго не виходило з голови: - Ти, як тільки приїжджаєш в Україну, стаєш напружена і недовірлива...

У цьому невимушеному ранковому діалогові вся моя правда про життя в Україні і Європі. Кожного дня, виходячи зі свого українського дому, ти мусиш набирати повні груди терпіння, щоб якось триматися купи в тому житті: протиснути своє тіло в переповнену маршрутку, вгадати, в якої бабки на базарі сьогодні не скисше молоко, закрити очі і вуха на все хамовите, матюкливе і пяне, вибігати соціальну допомогу, знайти гроші, які треба "здати" (в садок, до школи, на подарунок...) і ше, не дай, Боже, проблеми зі здоровям...  А моя робота! За 10 років буття журналістом в своїй маленькій Турці я чи не кожного дня спілкувалася з людьми, які робили вигляд, що все добре, коли все було так, як є... Ти мимоволі перебуваєш в стані постійної напруги, весь час чекаєш, де обдурять наступного разу, всюди почуваєшся дурнем. І, зрештою стаєш недовірливою.

Мені не хочеться розхвалювати Іспанію, яка тепер у розпалі корупційного скандалу, де вже не перший рік криза-перекриза та ше й після величезної аварії швидкісного потяга, але за півроку життя у маленькому арагонському містечку, я жодного (!!!) разу не почувалася ні обдуреною, ні приниженою. А між іншим, за цей час я владнала всі справи  з документами (дозвіл на проживання, дозвіл на роботу, медична страхівка, водійські права, банківський рахунок, одруження...), відвідувала лікаря, користувалася зручним і чистим громадським транспортом, безкоштовно вивчала іспанську в державній школі,без проблем вступила на останній курс офіційної школи англійської мови, відвідувала спортзал і басейн, записалася в сучасну і гарно укомплектовану  бібліотеку... І при тому всьому я всього лиш емігрантка, яких тут, вибачайте на слові, до чорта.

Так от, моральний комфорт і душевний спокій (це я не про стосунки з чоловіком зараз пишу, а з суспільством і державою) - це те, що робить моє життя тут, в Іспанії, кращим. Це те, що в Україні могло би полегшити болі бідності і повсякденного дискомфорту, це те, що би додавало наснаги продовжувати чекати: добрих доріг, високих зарплат, якісної медицини, навколишньої чистоти, ефективних шкіл, всюдисущих басейнів і всього того, чого ми досі не маємо... Але коло замикається. Усього цього нема, бо всі, хто може, намагається потягнути із загальної купи, попит на корупцію, породжує її пропозицію, хто не бере, той дає, аби уникнути загального порядку і черги... Про моральний комфорт годі й думати. Питання, що робити, й досі актуальне. 

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

27 08 2013 13:31
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ