Закон один. А їх багато...
Документацію розмістили в Інтернеті, її надали з архівів Інституту національної пам`яті (ІНП). Брати при владі пояснили такий жест прагненням“остаточно вирішити питання комуністичного минулого”.
Особисто мене вже тоді дещо непокоїли формулювання на кшталт „остаточне вирішення того чи іншого питання”. Може, це нездорові історичні алюзії, але чомусь пам’ять навертається у 30-і роки минулого століття, коли також певні сили і певні персонажі артикулювали приблизно такі ж сенсові конструкції.
Занепокоєння моє базувалося ще й на тому, що у реєстри „клятих комуністичних агентів”, попри сільських бухгалтерів, неугодних журналістів, прибиральниць, середньої руки науковців, чомусь не потрапили... увага! – імена тих, хто мав намір кандидувати на позачергових парламентських виборах. Обіцяли, що лише по завершенні перегонів цей недолік усунуть, і якщо серед обраних депутатів сейму знайдуть кілька паршивих овечок, то їх негайно виставлять на всезагальний осуд. Але... Обіцянка залишилася цяцянкою.
Якщо брати за формальність факт належності Польщі до Європейського союзу (читай, – цивілізованого світу), то такі подвійні стандарти у підходах до минулого своїх співгромадян відгонять радше середньовічним єзуїтством, аніж дотриманням демократичних процедур. Зрозумілими були й тодішні мотиви ініціаторів люстрації, – тримати на гачку своїх головних опонентів з Громадянської платформи Дональда Туска, оскільки упродовж кількох років для цієї політичної сили ретельно формувався імідж „рожевих”, їй закидали флірт із, зокрема, Союзом демократичної лівиці.
Поза тим, в Україні, де ухвалено пакет декомунізаційних законів щойно зараз, можемо бачити ситуацію приблизно „до навпаки”. Маю на увазі вимогу скасування депутатської недоторканності. Питання, що не кажіть, задавнене й болюче. Його бралися полагодити ще «помаранчеві», з політичних, - а як же інакше?, - міркувань. Ющенко хотів відсікти від майбутнього депутатства тих, хто вже мав проблеми із законом і прагнув використати мандат для втечі від відповідальності. Не вдалося. Тепер проект про скасування імунітету чекає своєї долі у Конституційному суді. От тільки члени цього дивовижного органу першими мали б втратити недоторканність. Через потурання державному перевороту Януковича...
Уявімо майже неймовірне: КС позитивно оцінить документ (хай навіть з міркувань власного збереження). Чи голосуватимуть у парламенті за скасування депутатського імунітету? Чи знову, - задля політичних цілей, зокрема, перед перспективою розвалу коаліції, - знайдуть для саботажу тисячі відмовок? І чи запрацює „люстрація” бодай на рівні законослухняності громадян? Бо про очищення від колишніх компартійно-комсомольських функціонерів в Україні ще годі говорити. Радше доведеться чекати доки вони самі не відійдуть „природнім шляхом”. Хоча таких багато, тож слід набратися терпцю.
До слова, „люстрація” у давньому Римі означала сакральне очищення воїнів від скверни кровопролиття. В українських умовах необережна поквапливість може спровокувати акурат останнє.
