Кому більше вигідні зміни до Конституції України: Президенту Росії, чи України?
Вигоди для Президента Росії:
По-перше, таким рішенням російська сторона намагалась легітимізувати статус самопроголошених «ДНР» та «ЛНР» та згодом підпорядкувати їх Росії. Це потрібно для того, щоб Україну змусити капітулювати у цій війні та мати постійно-діючий локальний «заморожений» конфлікт на Донбасі. Така ситуація унеможливлює подальші дії курсу України до західної системи колективної безпеки – НАТО.
По-друге, т.зв. «децентралізацію» Росія вважає її синонімом «федералізації», що в умовах ослабленої країни може призвести до примусової (з боку Кремля) сепарації територій таких «суб’єктів федерації» та включення їх до Росії.
По-третє, «децентралізація» на Донбасі, згідно п.11 Мінських домовленостей, має бути погоджена з представниками «окремих районів Донецької та Луганської областей». Цим самим Путін прагне того, щоб Україна визнала лідерів бойовиків за офіційних представників неконтрольованого нами Донбасу (т.зв. «ДНР-ЛНР»). Абсурдним взагалі виглядатиме той факт, щоб державна влада в умовах АТО погоджувала з терористами зміни до Конституції своєї країни. Тому дії Кремля мають відкритий, окупаційний характер навіть щодо питань змін до Основного закону України і ми, на ці умови, погодилися офіційно у Мінську 12 лютого 2015 року після ряд поразок під Іловайськом та Дебальцевим. Як кажуть Vae victis – латинський вислів, який означає «горе переможеним». Але переможеним у певній битві, але ще не у всій війні.
Вигоди для Президента України:
По-перше: Україна після мінських домовленостей показує, що навіть в односторонньому порядку виконує Мінські домовленості взяті на себе 12 лютого 2015 року Президентом України.
По-друге: виконання українською стороною цих домовленостей і, зокрема, змін до Конституції України щодо децентралізації влади, дає гарантію продовження та запровадження нових санкцій з боку Заходу до Росії.
По-третє: оскільки прийшлось змінювати Основний Закон України, то є бажання з боку Глави держави прописати в його тілі повноваження інституту президента, які дають йому більший вплив на органи місцевого самоврядування в умовах т.зв. «децентралізації влади». Очевидно невідомі автори такої «децентралізації влади» вважали, що вона стосується не всієї державної влади, особливо президентської (котра, до речі, чітко не відноситься до жодної з трьох гілок влади), а саме «децентралізація» від виконавчої влади, тобто уряду (у даному випадку від Кабміну А.Яценюка).
Таким чином, Президент своєю Конституційною комісією «децентралізує» (тобто – забирає) владу у Прем’єр-міністра, тим самим прикриваючись Мінськими домовленостями (до яких останній не має прямого відношення). Особливо це варто розглядати через призму майбутніх місцевих виборів та адміністративно-територіальної реформи.
Збільшення впливу стосується саме через новостворені два інститути влади: префекта та тимчасового державного уповноваженого. Перший (префект) має право зупиняти акти місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України, а також одночасно звертатися до суду. У такому разі Президент тимчасово зупиняє повноваження голови громади, складу ради громади, районної, обласної ради та призначає тимчасового державного уповноваженого, котрий спрямовує та організовує діяльність виконавчих органів місцевого самоврядування. При цьому всьому не зрозуміло, чи стає префект цим президентським «супер губернатором», чи – ні. Але поки Конституційний Суд розглядає звернення Президента щодо конституційності такого акту місцевого самоврядування, його призначений «тимчасовий державний уповноважений» повністю «спрямовує та організовує» діяльність виконавчих органів місцевого самоврядування (громади, району, області) по всій Україні. Такого навіть і не мріяли теперішні голови обласних та районних державних адміністрацій.
Таким чином, Президент Росії намагається поширити свою авторитарну владу на якомога більшу територію України, попередньо захопивши її та приєднати до свого «руського міра»; наш Президент намагається вигідно для себе виконати Мінські домовленості збільшивши свій вплив на місцеве самоврядування через своїх префектів та тимчасових державних уповноважених в умовах т.зв. «децентралізації».
Отже, обом президентам вигідні зміни до Конституції України, окрім народу України, котрий згідно самого ж Основного Закону є «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади» (стт.5). Більше того, згідно п.3 цієї ж статті (5): «Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами» http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр/print1391165980810837
