Як штатний політолог АП анонсував завершення кар’єри Тимошенко
Але при цьому ККД їх розумових зусиль для країни складає нуль цілих і кілька сотих. Решта зусиль вітчизняний політик витрачає:
– на покращенні власного добробуту шляхом перерозподілу державних ресурсів;
– на «вирішенні питань» – не безкоштовно, звичайно;
– лобіювання власного бізнесу та бізнесу спонсорів, клієнтів тощо;
– на внутрішньопартійні інтриги та боротьбу з потенційними конкурентами;
При цьому, середньостатистичний політик хоче виглядати респектабельно, а тому обов’язково розповідає у інтерв’ю, що засиджується ночами над томиком Гангтінгтона, Тапскотта чи хоча б Гегеля. І майже усі в обов’язковому порядку замовляють дисертації із суспільних наук.
А власне те, що є суттю політики – «мистецтва управління» державою і суспільством – в українських політиків виходить не дуже. М’яко кажучи, взагалі не виходить. Подивіться порядок денний нашого актуального політичного життя:
– скільки кандидатів має бути від опозиції у першому турі виборів 2015 року;
– ухвалювати чи ні «гейські» закони;
– випустять чи ні Юлію Тимошенко до Вільнюського саміту;
– можна чи ні Кличкові кандидувати у 2015 році…
Ну і так далі. Жодного натяку на стратегію розвитку країни, жодної спроби хоча б окреслити якісь перспективи. Думати – на це немає часу! Нас чекають на шоу Савіка Шустера! А там потрібні хіба що міцні голосові зв'язки і трохи акторського таланту.
До чого це я?
Лідер опозиції, символ опозиції Юлія Тимошенко після дуже тривалого мовчання (заяви на підтримку адепта «русміра» Ігоря Маркова чи тактичні внутрішньопартійні речі до уваги не беремо) дає «програмне» інтерв’ю, в якому розповідає про:
– те, чому мало спілкується зі ЗМІ;
– перспективи своїх кримінальних справ;
– свій імовірний виїзд на лікування у Німеччину;
– те, скільки кандидатів потрібно висувати опозиції на президентські вибори;
– стосунки з Арсенієм Яценюком;
– тактичні помилки опозиції.
Здається не пропустив нічого.
Погодьтеся, від головного опозиціонера країни у програмному інтерв’ю чекаєш іншого. Про що, в принципі, цілком правильно написав у своєму блозі на УП штатний коментатор Банкової Кость Бондаренко:
«Я очікував від людини, яка дуже багато часу віддає читанню творів "Платона, Аристотеля, Плотіна, Гегеля, Канта, Шеллінга, Ролза, Уілбера, Хокінга, Рассела, Гебсера, Д.Тапскотта, Е.Д.Уїльямса та багатьох, багатьох інших філософів та мислителів", значно більшої глибини думок і поглядів на майбутнє України. Принаймні, людина, яка декларує бодай побіжне знайомство з "Net Generation" Дана Тапскотта чи інтегралістськими концепціями Жана Гебсера і його послідовника, Кена Уїлбера, могла би дати такий потужний інтелектуальний посил, поглянувши на майбутнє країни "з погляду вічності", що інтерв'ю з-за грат могло би стати справжнім зразком суспільної думки, увійшовши у майбутні хрестоматії та підручники.
Не склалося. Очевидно, не всім дано стати новітніми Антоніо Грамші, які можуть, пишучи з-за грат, і активно впливати на долю своєї партії, і творити потужної сили ідеологічні шедеври».
Є, щоправда, одне «але». «Стібаючись» щодо інтелектуального рівня інтерв’ю Тимошенко, незле було б на противагу продемонструвати щось таке програмне від своїх кумирів із Партії регіонів. Зрозуміло, панові Бондаренку не платять за те, щоб він однаково критично ставився до усіх політичних сил, та все ж хоч дещицю об’єктивності варто демонструвати.
І вже точно не варто було натякати, що дане інтерв’ю є свого роду підсумком перед еміграцією. Йдучи за цією логікою, після схожих порожніх інтерв’ю у еміграцію (відставку, на пенсію – потрібне підкреслити) мали б йти практично усі вітчизняні політики. Бо, щиро кажучи, програмного бачення «рівня Антоніо Грамші» не виказує жоден з них.
На жаль, такого щастя ми від них не дочекаємося.
