Як держава ставиться до своїх захисників
А якщо серйозно, то незважаючи на весь абсурд з боку агресора, нам потрібно звернути увагу на той ідіотизм, який має місце у нас під носом. Я про те, як держава ставиться до таких от простих солдатів та навіть офіцерів не найнижчого рангу.
Кілька днів тому спілкувався з товаришем. Його батько кілька тижнів перебуває у полоні бойовиків. Він офіцер старшого офіцерського складу. Прізвищ і звань не називаю із зрозумілих причин.
Так от він у полоні, зв'язок з ним періодичний є, тобто, відомо, що він живий і де перебуває. Його дружина, яка проживає в Києві намагалася отримати його заробітну платню за останній місяць. Зарплата офіцера – єдине джерело існування сім’ї.
Була в Генштабі. Гроші їй віддавати відмовилися. Пояснили, що є розпорядження зарплату офіцерам видавати в руки. Жодних карток, жодних членів родини. Оскільки сам він не може з’явитися, гроші членам родини ніхто не віддає. На всі питання і аргументи розводять руками, а на питання чи Генштаб прости чекає звістки про смерть офіцера аби держава могла не виплачувати йому зарплату – глухе мовчання. До початку російського вторгнення родина була прописана в Криму, де мала нерухоме майно, якого, відповідно, була позбавлена.
Таке ставлення держави до захисників України не новина. Регулярно надходять повідомлення про не, що часто солдати не можуть отримати офіційний статус учасника бойових дій, такий статус часто не присвоюється загиблим. Верхом людожерства стало посмертне виключення двох загиблих у цій війні бійців зі списку особового складу і всіх видів забезпечення. Обоє були з Чернігова. Держава уникає виплати компенсації родинам, мовляв, обоє покінчили життя самогубством на фронті. Сказати що це маячня – нічого не сказати. Родичі мусять шукати правди в судах, які як і чинуші чхали і на них і на тих, хто віддав свої життя за те, щоб жили ми.
Держава відмовляється від своїх захисників, забуває загиблих та викидає на вулицю живих.
Звідки йде коріння такого відношення ми прекрасно знаємо. Після Другої світової за наказом сталінського режиму сотні тисяч інвалідів тієї війни були просто знищені під виглядом боротьби з пияцтвом та неробством. Насправді всіх тих покалічених, безногих, безруких та покинутих просто прибрали бо вони заважали.
Повертаючись до історії з полоненим офіцером ситуація така, що і члени родини безсилі й Генштаб схоже не надто намагається йому допомогти. Варіант обміняти на когось мало імовірний. Та й на кого? Якогось місцевого люмпена-алкоголіка чи псковського десантника із села Наркованово?! А якби до рук наших силовиків потрапила якась серйозна фігура, то її негайно відпустили б і так. А як же! Що рос-тв скаже…
Я от запропонував би інший варіант для обміну. Обміняти бойового офіцера на 10 щурів з Генштабу, які до цього розкрадали і так убогу армію, а тепер ледь встигають придумувати як перевести у власні кишені хоча би частину фінансування, яке кратно збільшилося для ЗСУ. Гадаю, це буде повноцінний і справедливий обмін.
