Все більше людей думають, що вони думають…
Життя заставило нас грати у свою гру. Ми ліниво спостерігаємо за усім навколишнім світом і миримось з тим, що втратили віру, втрачаємо надію і скоро втратимо і саму любов.
Ми перестали любити Україну, загнані на панщину у своїй державі, ми перестали любити людей, які поряд з нами, ми скоро перестанемо любити себе. Ми стали стерильні до чужої біди, до проблем. Ми звикли до страху, до болю ближніх, до сліз дітей.
З нас починається розрив в цій країні, моральна пропасть. Або ми виїдемо звідси, або ми будемо змінювати цю країну. Ми стали поколінням, яке готове себе скорумпувати, виїхати в чужий край, кинути свою батьківщину, шукаючи легкого хліба..
Ми стали людьми, які хочуть швидкого успіху без важкої копіткої праці- люди, готові до корупції. В нас просипається жага до легких грошей, які не зароблені і не мають ціни.
Ми стали поколінням, орієнтованим лише на поінформованість, а не на знання. Через сучасну запозичену модель освіти, знищують генофонд української нації, а ми так і не здатні колективно протистояти тому. Нам зараз необхідно більше навчатись, читати, хоча б три години на добу. Якщо тричі на день ми їмо, то стаємо гладшими, а якщо б тричі на день ми навчались і читали – то були б мудрішими. Краще бути мудрим, ніж гладким. Але як, напевно, важко це нам усвідомити і слідувати цьому.
Ми погрузли в чварах, в історичних розборках, в доказуванні і відстоюванні чужих ідей., забувши про своє арійське- українське коріння і багатостолітну вікову історію. Чим дальше в глибину сивої української історії, тим більше порозуміння між нами, українцями, та чим ближче до наших днів - тим більше сварок і розбрату між трьома поколіннями.
Ми, українці, повинні знайти в собі силу і в суспільстві заключити Пакт про не згадування в публічних засобах, перевернути сторінку нової історії, та дочекатись покоління, яке не матиме емоційної прив’язки до подій і героїв “розбрату”, та кінець кінців поставити два пам’ятники, обом опонентам, для того, щоб згуртувати націю, відродити Велику Українську державу. Стати новим, надзвичайно потужним політичним та економічним центром, в основі всеоб’єднуючої національної ідеї.
Перемога в Помаранчевій революції підняла нас до вершин віри у себе і Державу, та кинувши нас до землі, за меркантильного інтересу окремих високопосадових осіб, у виборі, яких ми помилились, що безповоротно надломило дух українців і розвалило нас із середини.
І само собою, це дозволило втриматись при владі тій банді, яка роздирала маленького українця усі роки незалежності. Адже перемога нам дала право думати, що ми пішли правильною дорогою: демократія, ліберальна економіка, дешеві гроші, безкультур’я, падіння моралі і цінностей. Ми вибрали собі , таке рідне нам рабство, розраховуючи, що нас пронесе повз світову економічну кризу. Нерозумні ми, себе втягнули у велику глупість і приниження, віддавши ядерну зброю, розваливши власну армію та економіку та вв’язавшись в чужу війну, двох геополітичних центрів, Європи - Америки і Росії, ми не пішли своїм шляхом. Але найстрашніша війна, то у нас у свідомості, на самому дні, війна раба і вільної людини. І я не скажу, що вибір був зроблений правильний. Раб, ймовірно, не здатний на вибір.
Така, напевно, доля раба.
