Варшавські етюди. Історія друга

Колись я боялася висоти. Ноги тремтіли. Руки шукали, за що ж міцне та непорушне вхопитися. І  було байдуже, чи то я стою на підвісному хиткому місточку над гірською річкою, чи то на оглядовому майданчику в центрі Парижа. Було страшно. Та виявляється, не лише від любові до ненависті один крок. Від страху до любові – така ж відстань. Тепер я готова підніматися сходами, ліфтами, канатними дорогами, аби тільки відчути той особливий, п’янкий і сильний вітер на висоті -енної кількості метрів.

Якби я складала нетуристичний гід по Варшаві, то першим проектом втілила б «висотний» тур.  Бо у цьому місті є куди піднятися.

Найвища точка – Палац культури і науки, що на перетині центральних транспортних магістралей. Цього «малюка» нереально не помітити: він перевершив інші будівлі Варшави за трьома параметрами. Перший – висота. Другий – совковість (рука радянських будівничих та інженерів ох як відчувається).  Третій – вартість вхідного квитка. (І останні два критерії, здається мені, мають причинно-наслідкові зв’язки!) Цю 237-метрову висотку Москва «подарувала» Варшаві після війни на честь «дружби братніх народів». Для поляків цей подарунок – як валіза без ручки. Зруйнувати - не можуть, а лишити – око муляє. Так і мучаться з 55-го року. А щоб хоч якусь сатисфакцію отримати, то придумали Палацу культури і науки вони свою назву – Stalin’s penis. Так його поляки і між собою називають, і на туристичних мапах позначають. Уперше Палац приніс користь взимку цього року, коли, в знак підтримки революції в Україні, будівлю підсвітили синьо-жовтими ліхтарями.

Друге висока точка, куди варто піднятися, - дзвіниця прямо в центрі Старого міста. Прекрасний вигляд на Королівський замок, на найстарішу статую короля Сигізмунда (біля якої 99,9% поляків призначають усі зустрічі), на людну площу з десятками кав’ярень і ресторанів – це все як на долоні. Долаєш круті сходи всередині прибудови, що біля собору Івана Хрестителя, - і насолоджуєшся.

А завершувати висотний тур треба пізно вночі. Тоді фініш буде особливо приємним.  Отже, курс на готель «Mariott». Там на 40-му поверсі заховався найвищий бар Європи з невибагливою назвою «Panorama». Його бармени готують коктейлі, які за якістю не поступаються кращим нью-йоркським зразкам, і якнайкраще налаштовують на розмірене споглядання Варшави.

Так я і провела свій перший варшавський вечір. Поки по той бік скляних панорамних вікон столиця засинала у нічних вогнях, по цей бік я безповоротно у неї закохувалася.