В України нема майбутнього
Зацікавлених, щоб ми жили, як цивілізована європейська нація, окрім нас самих, нема нікого і це факт, а решта, хто показує свою зацікавленість, переслідує свій власний інтерес. Крім нас самих ніхто цього не зробить і ми це розуміємо тільки не робимо, спостерігаємо, коли прийде наш час. Ми чекаємо на особисту внутрішню мотивацію діяти, хоча бачимо, що верхи уже не можуть керувати, а в низах ми так уже не хочемо жити, але не всі. Але чекаємо. Хто що. Ми пристосовуємось до ситуації, хоча вимираємо мільйонами, без війни… Ми пристосуванці, а тому і чекаємо, ні не живемо, а чекаємо…
Ніякий найкращий президент нас не змінить, адже він сам із нас, так, саме із нас, а ми чекаєм, не змінюємось…
Можна продати талант, майстерність, голос, але якщо такого нема у нас, то ми продаємо свою душу, а потім дивуємось чому вибрали таких нездатних, а не інших, але ж вони із нас. А ми чекаємо, але ж ніхто крім нас і ми це знаємо, але чекаємо…
