Український Буазізі
Можливо, - Сергій – випадкова жертва, на його місці міг би опинитися будь-хто, навіть мирний перехожий, якого у цю недобру годину доля кинула у це недобре місце. Але цей факт особливо показовий. Я не знаю, хто перебував у більшому відчаї від безвиході, яка склалася в країні – жертва чи той, хто тиснув на спусковий гачок. Так від відчаю, від розпачу перед глухотою влади, перед всесиллям тих, хто віддає злочинні накази і ухвалює диктаторські закони в Україні з’явився свій Мухаммед Буазізі.
…Тоді, у Тунісі 2010-го, цей молодий торговець спалив себе, протестуючи проти свавілля «правоохоронців». Локальний такий випадок, - що тут скажеш.
Ті, хто вже третій місяць стоять на Майдані, теж прийшли туди не із наміром прогулятися столицею. Їх привів туди сам режим, який упродовж чотирьох років свавільно поводиться із країною та її громадянами, методично добиваючи крихти свободи, вільного підприємництва, права на життя. Добиваючи витончено і водночас брутально, заграючи із криміналітетом і маргінальними середовищами, ловко пересуваючи наперстки перед легковірними інтелектуалами і прихильниками демократичного курсу, а відтак викрадаючи у них мрію.
Сергій Нігоян чи хтось інший міг загинути і під час спроби зачистки Майдану у ніч проти 31 листопада. Він міг покласти життя і у невдалому штурмі «Беркуту», кинутого на мирний Майдан 11 грудня. Але так трапилося, що смерть його знайшла серед полум’я на Грушевського, де вже четвертий день палає міліцейська техніка, де рвуться гранати, де упереміж із молитвами священиків чуємо стогони поранених та рев сирен невідкладної допомоги.
Мухаммед Буазізі, піднісши палаючий сірник до облитого бензином тіла, не міг, звісно, знати, що його живий факел спричинить Жасминову революцію, і буквально через місяць його рідна країна зміниться до невпізнання, очищена жертовним вогнем пасіонарія. Він, ясна річ, не міг відати, що звідси, з його рідного Тунісу, почнеться хвиля, яку відтак назовуть Арабською весною. Якщо Буазізі був віруючою людиною і не надто грішив у своєму земному житті, він бачить наслідки свого вчинку десь з висот.
Сергій теж не передбачав, що трапиться з ним у Києві, він лише вирішив, що його місце саме там. Як і десятки тисяч українців, змушених вкотре відвойовувати свою країну. На цей раз – від кримінальної окупації, яка щоден то виразніше набуває рис фашистського режиму. Ця війна, натомість, що не день то переконує тисячі мешканців України у тому, що далі так жити не можна, що тільки згуртованість і спротив дають нам шанс на майбутнє.
У тому, що його у нас не вкрадуть, і що воно буде змодельоване так, як того хочемо ми, а не «вони», у мене немає сумніву. Ось тільки скільки жертв доведеться покласти на вівтар фатальної помилки 2010-го року, знає, мабуть, тільки Бог і Мухаммед Буазізі.
Ігор Гулик, головний редактор "Львівської газети"
