Facebook iPress Telegram iPress Twitter iPress search menu

Українська риба гниє з усюди

Українська риба гниє з усюди
Прийдешні вибори до об’єднаних територіальних громад – ще один шанс (одразу і не скажеш, який по рахунку) очікувати «зміни на краще». Третя річниця Революції Гідності нагадує, що ми уже не «тут», але ще не «там» – у такому собі «чистилищі», в якому можна пробути доволі довго, або й повернутись назад. Нерідко полюбляють говорити про те, що минуло ще надто мало часу для здійснення поставлених революцією змін, а то й узагалі звалити увесь «євроінтеграціний анабазис» на старше (як правило, йменоване «совковим») покоління, яке не готове до змін, а тому потрібно чекати наступне. І т.д. Насправді, до змін не зовсім готове і нове, очевидно – прогресивне – покоління. Ба більше, українцям взагалі не потрібні зміни на краще, бо їм живеться добре.
Висловлені тут мої думки дещо кострубато в’яжуться в один текст. Це щось недалеке від стилю «Записок українського сумашедшого» Ліни Костенко. Можливо, про наші сучасні реалії писати можна лише у такій формі. 
З іншого боку, я можу говорити лише про свій регіон – Львівщину. Все написане – є результатом власних спостережень і роздумів. Напевно вони будуть збігатися ще з чиїмись міркуваннями та відбивати ситуацію в інших частинах нашої великої країни.
Більшість моїх роздумів про наше становище вчорашнє і нинішнє так чи так приводить до однієї думки: ми задоволені своїм життям. Основна перевага у нашому теперішньому бутті у більшій чи меншій відсутності персональної відповідальності. Якщо кожен із нас бажає її для, скажімо, депутатів чи урядовців, то аж ніяк для себе. 
 
Згадаймо у зв’язку з цим останні дві революції – Помаранчеву та Гідності. Відносно короткотривалі народні протести завершуються для більшості поверненням у хату скраю – такий собі modus vivendi українця. Для прикладу: львівські вузи (мабуть таки на чолі з ЛНУ ім. Івана Франка) спішили пригубити келих євроінтеграційних настроїв, а тому разом із студентами поїхали деякі викладачі. Постояли, плакати потримали, сфотографувались дружніми колективами (оздоблені національною символікою, з прапорами) – і гайда додому. Поцікавтеся, чи стали наші львівські вузи кращими? А тоді подумаємо, з якою метою їхали туди ті, хто навчає в університетських авдиторіях? Видається, що за принципом – усі бігли, і я біг. Хіба не гідна професора/доцента/студента позиція?
Тут варто також згадати, що наприкінці свого президетства Віктор Ющенко якось заявив, що «боротись треба за свободу, а не за ковбасу». Виявляється ми повністю поділяємо Ющенкову тезу. Пам’ятаєте, як горіли очі у людей, які стояли на Майдані «за свободу»? Порівняйте з обличчями, нерідко – повними безнадії чи навіть байдужості, тих, хто стояв ще нещодавно на акціях академічних установ проти скорочення і без того скромного фінансування НАН України. Наскільки вражаючим є контраст, градус напруження. Нам більш до вподоби «Революція Гідності», а не якась там, для прикладу, «Революція Гідних Зарплат».
 
Через тотальний брак персональної відповідальності нам дуже легко дистаціюватися від тих прикрих наслідків поки останньої революції. Правда, можна сказати, що нас «обдурили» і народ «зневірився». Насправді, йдеться не про обман, а про справжнісінький самообман. Тут можна побачити при бажанні своєрідну «подвійну реальність», у якій ми органічно існуємо. Схематично можна уявити, що одна із них – це я і Батьківщина. Її прояви легко помітити: показова гордість, ура-патріотизм, національна символіка на всіх видних місцях – це лише маленька частина прикметних ознак. У своїй точці кипіння ця «реальність» породила дві революції. І друга «реальність» – я і повсякденність/«виживання». Пошуміли на революціях – і по домах. А там все одно, як справи у рідному районі, містечку чи селі. Вирубують масово ліс – може так і треба... Ніхто ж раю на сім світі не чекав. А чому на революцію виходили? Наступного президента також революція посадить у крісло? Можливо, голосування дешевше обійдеться?
Складається враження, що на генетичному рівні українці краще воліють виживати, а не жити. Виживання має свої правила, які дуже мало можуть гармоніювати з нормами, що діють у правових державах. Але для нас такі правила куди зручніші – і в школі, і  в лікарні, і в університеті та деінде.
Ніколи не можна втрачати надію у тому, що молоде покоління привнесе нове розуміння та ідеї і зможе їх втілити. А поки нове покоління думає, де б то заробити, на авансцені все частіше з’являються лише його «кращі» представники – молоді політики. 
Мантру про молоді обличчя, які прагнуть змін і спроможні змінити систему, тарабанять уже давно. Як правило говорять це самі ж вони, і при цьому майже ніколи не забувають похвалитись своїми революційними «подвигами». Як можуть змінити систему ті, які приводять до влади її авторів? Але причім тут нинішня влада, вони ж стояти за Україну!
 
З кожними виборами цвіту нації у списках кандидатів у депутати різних рівнів більшає. Хіба не може не тішити, як буйно розцвіла українська патріотична молодь? Як мило бачити її представників у бравурному гарцюванні попереду студентських колон, що несуть вінки чи квіти, аби вшанувати пам’ять про когось чи щось. Мабуть, це безпрограшний варіант, аби причаститися до патріотизму! (Одразу порада ще зовсім юним майбутнім «молодим політикам»: потрапити в перший ряд таких колон і відповідно – об’єктиви фотокамер – куди зручніше з кімнати студентського профкому чи уряду).
Прикметно, як «органічно» «нові обличчя» вливаються у когорту депутатів зі стажем. Можливо, у стінах повноважних кабінетів чи у кріслі нардепа в організм потрапляє якась інфекція? Ні, тут все простіше: нові атрибути лише стають каталізатором тієї бацили, яка сидить чи не у кожному із нас. Недавно в ефірі авторської передачі «DROZDOV» (телеканал ZIK, 8 листопада 2016 р.) гість програми поет Артем Полежака зізнався, що не йде у депутати, бо не втримається від спокуси незаконного збагачення; ще цікавіше те, що у ведучого Остапа Дроздова така ж мотивація щодо недоцільності йти у політику.
Отож, з кожними наступними виборами у ВР та ради всіх інших рівнів потрапляє новий цвіт. Відтак – шансів на щасливе майбутнє більшає. От тільки б цвіт пустоцвітом не виявився.
Уявимо собі останню революцію у вигляді піраміди. На вершині, як правило, події у столиці. А нижче розташовуються області, райони, міста, містечка і села. Дивно, для чого робили синхронні мітинги у районах? Хіба тут можна жити ще краще? Для прикладу – рідний мені Мостиський район. Ми живемо прекрасно: у підтвердження – тексти у районній («Наш край») чи містечковій («Судововишнянський вісник», від недавнього часу на «канікулах», бо до останнього редактора – автора цього тексту – ніяк не доходили слова мера, що газета є друкованим органом міської ради і відбиває, дослівно, «позицію міської ради») газетах. Читаєш поміщені там статті, і перед очима край, де все полите молоком і медом та добрими господарями. Там збудували, там відремонтували, а там ще й гарно заспівали. А як мило читати обов’язково присутні шаблони: «за підтримки голови райдержадміністрації»; або ще дивніше – «за фінансової підтримки мера міста»; «свято відвідав мер», або ж – «захід відвідав голова районної ради» і т.п. Виявляється, це у них не обов’язок, а ексклюзивне право – підтримати той чи інший захід чи проект (або – не підтримати). А можливо, у посадовців повинні були б бути спеціальні обов’язки? Що, і тут злодії? Де ж вони беруться? Нічого, завжди можна сказати, що «народ того довго терпіти не буде». І справді: прийде черговий Майдан і цих поміняємо. «Молоді політики», мабуть, зачекалися.                
 
***
Перечитаєш щодня стрічку новин, подивишся той чи той репортаж, подумаєш чи пробурмочиш щось про «злодіїв» чи «банду», і поринаєш у звичне життя. А воно сповна насичене позитивом – сім’я, робота, відпочинок, хобі. А свят скільки! А ми, українці, уміємо святкувати. Все-таки добре ми живемо, а на ті «злодійські морди» й дивитись не варто. В житті потрібно «крутитись». 
Угорщина: корупційний скандал та домашнє насильство. Що загрожує Орбану? – Politico
Угорщина: корупційний скандал та домашнє насильство. Що загрожує Орбану? – Politico
Параноя путіна. Тероризм, марення і самознищення – Тімоті Снайдер
Параноя путіна. Тероризм, марення і самознищення – Тімоті Снайдер
Макрон хоче керувати зовнішньою політикою Європи. Не всі союзники з цим згодні – Bloomberg
Макрон хоче керувати зовнішньою політикою Європи. Не всі союзники з цим згодні – Bloomberg
Смертельну недбалість путіна неможливо приховати. московська атака зробила його слабшим, ніж будь-коли – Саймон Тісдалл
Смертельну недбалість путіна неможливо приховати. московська атака зробила його слабшим, ніж будь-коли – Саймон Тісдалл
Чи настав час для безпольотної зони в Україні? путін ескалує повітряну війну – бригадний генерал Кевін Райан
Чи настав час для безпольотної зони в Україні? путін ескалує повітряну війну – бригадний генерал Кевін Райан
"Циркони" з суші, відновлені 1,5 та 3 тонні бомби і натиск на Донбасі. Про останню тактику росіян – Том Купер
Франції потрібні країни-однодумці. Макрон-яструб відкриває двері Європи для Великої Британії – Едвард Лукас
Франції потрібні країни-однодумці. Макрон-яструб відкриває двері Європи для Великої Британії – Едвард Лукас
Кілька думок про російський розвідувально-ударний ланцюг. Більшість обстрілів відбувається на основі агентурних даних – Том Купер
Кілька думок про російський розвідувально-ударний ланцюг. Більшість обстрілів відбувається на основі агентурних даних – Том Купер
ТОП ЧИТАЮТЬ КОМЕНТУЮТЬ
No articles
СТАТТІ
Угорщина: корупційний скандал та домашнє насильство. Що загрожує Орбану? – Politico

Угорщина: корупційний скандал та домашнє насильство. Що загрожує Орбану? – Politico