RSS
ПОЛІТИКА БЛОГИ

Три революції – три спроби стати незалежними

Зовсім нещодавно люди знову стояли на майдані. Хтось вважає, що це лише розхитує ситуацію, хтось, що це початок майдану 0.2. Ситуація настільки нестійка, що важко бути впевненим у чомусь. За час незалежності ми пережили дві революції, а ще одна стала її передвісником. Український народ називають вайлуватим, ніби ми довго розхитуємось, але якщо вже беремося за боротьбу – то підемо до кінця. До 2013 нам доводилося боротися лише мирними способами – стояти та наполягати на своєму. Зимою 2013 історія змінилася до невпізнання, й спокійний народ був спровокований на бій, який залишив по собі кров.
Три революції – три спроби стати незалежними Фото: AFP

Протягом останніх 25 років Київ сколихували 3 революції, кожна з яких Революція на граніті, Помаранчева революція та Революція гідності – три спроби стати незалежними. Ці три події об’єднує одне слово – революція, однак, в своїй сутності вони різні. Це складові одного процесу, під час якого разом із все більш помітним феодальним характером влади, міцнів сам народ.

Зачин.

Революція 1990 року тривала найменше та стала попередженням для влади, яка була змушена піти на діалог. Принаймні за 15 днів молодь змогла добитися, щоб влада погодилась прийняти вимоги молоді. А вимагали вони реальних змін, до цього списку ввійшла відставка голови Ради Міністрів УРСР В. Масола, вибори на багатопартійні основі та повернення українських солдат на територію України, а також проходження військової підготовки виключно в Україні. Такі плани були досить амбіційними для 1900 року, а особливо, не для підготовлених політиків, а для юних студентів, які відчували вітер змін.

Незважаючи на відсутність будь-якого досвіду, революція на граніті була організованою, через що й дієвою. Палаткове містечко мало свою координаційну групу, студенти, які голодували мали перепустки, а кияни ще тоді підтримували мітингарів теплим одягом і гарячим чаєм. Разом із цим влада в цей час також нагадувала владу 2013 року. Заклик звернути увагу на молодих людей, які можуть не витримати холоду та голоду, зустрівся зухвалою посмішкою, така ж реакція була в Януковича на сутички молоді з міліцією на майдані.

Білих пов’язок, які одягали студенти, ставало все більше, а разом із цим збільшувалася й кількість молодих людей, яким була потрібна медична допомога. Саме ненасильницький метод, а лише голодування налякало радянських політиків, які вже майже відчували запах попилу, в який перетворювався СРСР.

Кульмінація.

Ця щаблина боротьби за незалежність відбулася вже коли Україна була де-юре незалежною. У 2004 році минуло 13 років від того часу. Однак процес формування незалежної країни тривав, і цього разу помаранчева революція була спричинена несправедливими та незаконними виборами президента, за результатами яких 3 президентом України мав стати славнозвісний Янукович. Ті дні були більш напруженими, але разом із тим,подія була масовою і більшість притримувалася думки, що назад вороття немає – все або нічого. Кучмі було потрібно лише віддати наказ, щоб БТР опинилися на Майдані Незалежності, однак до цього, на диво, не дійшло. Промови політиків на сцені, організоване палатне містечко, до якого кияни знову ж зносили все потрібне, автобуси, які стояли один за одним перед в’їздом у Київ - тоді відчуття єдності перемагало почуття страху, й обдумуючи ці події сьогодні стає зрозуміло, що ще тоді ми могли отримати Небесну сотню. Якщо революція на граніті озменувалася голодуванням, то зимою 2004 ніхто не збирався щось доводити владі, мало статися навпаки – влада повинна була показати свою єдність з народом. Вимога перевиборів супроводжувалася звуками імпровізованих барабанів на вулицях Києва. Позиція була більш жорсткішою, можливо, тому що цього разу на майдан вийшли не лише студенти, але всі кому не хотілося покровенства кучмівського поставника. Пересторога змусила малих і великих взяти владу в свої руки. Ось тоді ще наляканий мітингами в підтримку Гонгадзе, екс-президент Кучма поступився українському народу. Перемога була наша й здавалося, що вже нічого не зможе цього змінити.

Кінцівка.

Пройшовши через дві революції, настав 2013 рік, який підготував для українців ще одне випробування, й на цей раз народ зазнав втрат. Існує думка, що незалежність дісталася нам надто легко. Ну, якщо знати історію України, то так сказати язик не повернеться. У 1991 році все пройшло досить легко та просто, але щоб було саме так в цей день, попередні покоління віддали досить, для того щоб їхні внуки 24 серпня святкували День незалежності своєї країни. Не зважаючи на це, знову зима, знову майдан, і вперше- кров на бруківці. Революція гідності мала в своєму арсеналі коктейлі Молотова, дерев’яні щити,таку ж катапульту й віру мільйонів. Ця революція від двох попередніх відрізняється саме жорсткою позицією влади, яка не збиралася визнавати верховенства права, навіть якщо йшлося про життя людей. Українці вперше за багато років знову взялися за зброю, аби нагадати, кому належить влада, а вона завжди належить народу. Феномен українського волонтерства сформувався саме під час подій, які вимагали високого рівня альтруїзму. Ще революція на граніті стала початком цього руху, коли люди робили пожертви для досягнення спільної мети. Так й народжується громадянське суспільство, саме майдан створив українське громадянське суспільство, про яке досі говорять, ставлячи питання: чи існує воно в нашій державі? На бруківці майданів гартувалися люди, бажаючи змінити в першу чергу себе. Три революції були складовими однієї мети – свобода народу. Й Україні довелося пройти не через одну, а через три революцій, які були зачином, кульмінацією та кінцівкою здобуття незалежності. Чи можна вважати Україну справді вільною та незалежною тепер? Очевидно, що так. Адже анексований Крим і війна на Сході – це нічого іншого, як усвідомлення Кремлем, що вплив на Україну втрачений, і потрібно показати свою силу, поки не пізно, щоб ні в середині країни, ні зовні не було сумнівів щодо міцності та авторитету РФ. Пострадянський простір вже гостріше сприймає зазіхання Путіна на звання лідера «братських народів». Прийшов час і Україна також мала  покинути це «гніздо». Але як і Солженіцин вважав, що без України не буде сильної Росії, так сучасні кремлівські стратеги усвідомлюють, що тяглість Росії до слов’янсва неможливе без його центру, до того ж генофонд Росії без перебільшення знищений міцним градусом і його сусідами.

Чи буде четвертий Майдан залежить від закінчення та результату війни на Сході. Тобто, чи втримаємо оборону та збережемо справжню незалежність. Потрібно встояти, щоб три хвилі зміни в країні не були марним, і щоб надалі Україна розвивалася та змінювалася еволюційним шляхом. Адже  поступ країни – це кращий варіант, аніж тривожна та болюча революція, після якої, в будь-якому випадку, має прийти час набирання обертів. Повільними, подекуди затяжними, кроками Україна має змінити все те, що довгий час змушувало її стояти на місці. 

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

28 07 2015 10:06
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ
СТАТТІ