Щодо доцільності брехні самому собі

Коли опозиція почала виступати проти закону про референдум, мені здалося, що я чогось не розумію. У моїй уяві референдум – найвища ступінь демократії, хоча у душі я проти її безмежних границь. Власне через розуміння необхідності певних границь для демократії, для чого можуть бути різні поважні причини, я намагався знайти їх для виправдання заяв опозиції. Хоча для переважної більшості невтаємничених в тонкощі політики людей, її позиція може бути незрозумілою.

Я би лишив це питання для себе відкритим, якби не ціни на картоплю і цукор. Сам я ці продукти з дієтичних міркувань майже не вживаю, але випадково довідався, що бульбу можна купити по гривні за кілограм, а цукор – по шість. Наскільки я пам’ятаю, досить недавно картопля коштувала разів у чотири дорожче, а цукор – мало не в два рази. Розуміючи, що ці два продукти складають основу харчування більшої частини населення, я збагнув, що воно не може не радіти таким метаморфозам. Але опозиція нам постійно втовкмачує в голову, що населення зубожіє і вже доходить до крайньої межі бідності. Не буду сперечатися – жалітися на умови життя ніколи не пошкодить і це багато хто любить робити. Але це так – для виду. Проте щоб людині  вийти з протестами на майдан, їй треба реально відчувати, що її загнали у безвихідь, інакше це буде брехня самому собі.

  Отож, проста людина сама собі брехати не хоче, але опозиція думає, що її часто повторюваним брехливим заявам люди повірити можуть. Цілком в дусі Гебельса. Та ж йой! Люди змінилися з тих часів, клепку в голові мають. І навіть яке б обурення не викликало зловживання і величезні статки влад чи олігархів (що з рештою,одне й те саме), в душі більшістю розуміється, що таке обурення підігрівається більше від заздрощів політичними невдахами.

Таким чином, якщо опозиція хотіла б перебрати владу в свої руки, то для критики існуючої влади мусила би вибирати більш вагомі підстави і висувати цілком конструктивні пропозиції. Зрештою, про це і без мене багато говориться.