Революція у Львові нагадує рух нацвідродження за часів горбачовської перебудови

Спочатку появилися хоробрі. Перші, ті, які не боялися говорити вголос, піднімали прапор, організовували "неформальні" організації і мітинги, отримували по 15 діб та папочку в КГБ. Галичєни, ті шо стали за кілька років по тому фест-патрійотами, тим часом слухняно ходили на партійні збори, "стукали" на сусідів та отримували квартири від "совєцької" влади.

Згодом, коли вже стало зрозуміло, що вступати в РУХ не тільки можна, а й треба (хоча б заради кар'єри), почалася істерія, яку зараз називають "національним відродженням" - демонстративно рвалися партквитки, вдягалися вишиванки і синьо-жовті значки на лацкани. Її результатом став дерибан партійних і адміністративних посад, сварки між вождями і дискредитація національної ідеї.

Щось схоже відбувається зараз - ті, хто не ризикує їхати до Києва, коли у Львові вже стало більш-менш безпечно, почали забавку у революцію.

Нє, це дуже добре, що активісти захопили ОДА - вони дали початок хвилі по всій Україні. Але зараз щораз чіткіша небезпека перетворити оцей порив на бутафорію: польові кухні, вигуки "двох дівчат на кухню!", "терміново потрібен хліб, репост!", "звозимо шини" та інша імітація революційного екстазу.

Сьогодні вночі, вертаючись із Києва побачив дивовожну річ - в кожному селі Львівщини - свій майдан. З вогнищем, прапорами і активістами. Ті села, які не при трасі (Ожидів) - висунули свої майдани на київську трасу,акурат на повороті до села. І це піднесення не є поганим. Але дію замінювати ейфорією.

А дія - це завжди важче, ризикованіше. Тим часом відбуваються суди над автомайданівцями, на які приходить 5-10 осіб. Тим часом київські барикади просять підтримки, заміни, але ж наші революціонери "не можуть", бо вони тут канапки мажуть, вогні палять.

Вибачте, якщо когось образив. Наболіло.