RSS
ПОЛІТИКА БЛОГИ

Причини непоразки Євромайдану

В суспільстві з’явилась надія на зміни
Уже сьогодні сумнівів у перемозі Євромайдану бути не може. Юнацька віра у європейське майбутнє нашої держави перемогла скептичний погляд тих, хто опустив руки на півшляху до здобуття фактичної незалежності України, через втому боротись із системою та режимом Януковича. І це вже перемога.
Причини непоразки Євромайдану Фото: AFP

«Студентська дискотека», як її називали ображені політики, переросла у потужний революційний порив. Суспільство виступило категорично проти діючої влади, але водночас, жовту картку недовіри отримали опозиційні політичні сили. Для них це стало справжнім випробуванням. Політикам настільки боляче вдарили по амбіціям гаслом «Без політики!», що ті для свого виправдання почали розказувати про «Плани Банкової», які ніби-то спрямовані на локалізацію та затухання масового невдоволення відмовою від євроінтеграційного курсу. Але все ж, політики були інтегровані громадськістю у революційні процеси. Після такого виховного уроку від студентів, з менш надутими щоками, опозиціонери взялись працювати. Відчуття відповідальності перед власним народом теж загострилось, адже Євромайдан некерований жодною із політичних сил і жовта картка, після ще одного фолу, автоматично перетворюється на червону.

На відміну від ірраціонального начала Помаранчевої революції, Євромайдан – це усвідомлений крок кожного, хто бере у ньому участь. А де немає емоцій, там не працюють маніпулятивні технології

Хвиля масового невдоволення була настільки непрогнозованою, що ні влада, ні опозиція не були готові до такого розвитку подій. Перші дні на євромайдані не було жодної символіки ЄС. Виявилось, що купити чи дістати десь прапор Євросоюзу є майже нереально. Це свідчить про те, що центру, який би генерував єврореволюційні настрої не було. Тому, будь хто, особливо з політиків, присвоюючи собі заслуги у виникненні євромайдану, просто лукавить. Це друга причина перемоги. Адже немає єдиного центру впливу, який може безапеляційно керувати революційними процесами. Маса громадських організацій, ініціативних груп, лідерів громадської думки об’єднались в один суспільний рух. На відміну від ірраціонального начала Помаранчевої революції, Євромайдан – це усвідомлений крок кожного, хто бере у ньому участь. А де немає емоцій, там не працюють маніпулятивні технології. Чомусь я впевнений, що весь суспільний рух до сьогодні б злили, якщо б це був рух виключно в рамках опозиційних політичних сил. Влада би швидко знайшла ниточки, за які смикати тих, хто є противагою діючій владі і тій же системі координат, в тому ж владному механізмі. В нинішній ситуації заставити добровільно покинути головну площу країни не зможе єдиноголосно ніхто. Наприклад, у 2004 році достатньо було заклику Тимошенко чи Ющенка звільнити Майдан і на наступний день Помаранчева революція була б завершена. 

В суспільстві з’явилась надія на зміни. Тема євроінтеграції настільки широка, що органічно об’єднує в собі ідеї зовнішньополітичного курсу та внутрішніх економічних, соціальних, політичних змін

Зараз Євромайдан – це вся Україна. В суспільстві з’явилась надія на зміни. Тема євроінтеграції настільки широка, що органічно об’єднує в собі ідеї зовнішньополітичного курсу та внутрішніх економічних, соціальних, політичних змін. Спектр учасників євромайдану включає в себе усі! демографічні та соціальні групи. Спонсорами євромайдану став кожен, хто бере у ньому участь, адже сьогодні просто поїхати у столицю і прожити там хоча б день вартує декількасот гривень. А життєдіяльність наметового містечка підтримують фінансово і малі підприємці, і олігархи, і просто громадяни. Варто відзначити, що прямих політичних дивідендів від цього не отримає ніхто. Бо знову ж таки, нинішнього свідомого учасника протесту ніхто не змусить за когось голосувати на наступних виборах. Схеми конвертації фінансових вливань в політичні бонуси на сьогодні немає. Запитаєте чому тоді олігархи в це інвестують? А тому, що сім’я в них «віджимає» бізнес дуже інтенсивно. А відчуття безпорадності для олігарха – це смерть. Тому, для прикладу, візова заборона виїзду в США для Ахметова – це дуже ефективний спосіб тиску на нього, навіть, якщо йому 100 років не потрібно їздити в Америку. Відчуття заборони для людей з необмеженими фінансовими і політичними можливостями просто деморалізують. Тому вони готові платити за це гроші, великі гроші.

Хто повинен стати представником євромайдану у цих переговорах – це серйозне питання, але те, що за ним стоїть Євромайдан – це вагомий аргумент.

Що стосується вимоги євромайдану щодо зміни влади в країні, то тут є теж декілька цікавих аспектів. З одного боку існує бажання опозиціонерів знести цю владу і зайнятись виборами глави держави не чекаючи до 2015 року, задовольнити свої амбіції уже. З іншого – вони настільки вкорінились і вжились у систему, що не бачать іншого виходу, ніж імпічмент, реального механізму якого в законодавчому полі не існує. Вони не усвідомлюють, що у 2004 році у законодавстві теж не було підстав для проведення третього туру виборів президента? У нинішній ситуації достатньо статті Конституції, яка каже, «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо!!! і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Решта предмет домовленостей. Хто повинен стати представником євромайдану у цих переговорах – це серйозне питання, але те, що за ним стоїть Євромайдан – це вагомий аргумент.

Влада повністю забула, що народ, який на вулиці їх найняв на роботу і посадив у ці кабінети, з яких вони сьогодні надсилають на людей «Беркут» та інші підрозділи і погрожують розправою над незгодними. Риторика регіоналів про неприпустимість блокування державних установ показує, що вони давно забули, що влада це не вони, а народ.

Влада повинна піти. Половинчастих рішень теж не повинно бути. Президент, Уряд, парламент – у відставку. В будь якому випадку повинен піти парламент, який експерти на сьогодні називають єдиним легітимним органом влади. Спроба повернення до Конституції 2004 року – це спроба пролонгувати життя Верховної Ради із регіональною більшістю, явною чи прихованою.

Спроба повернення до Конституції 2004 року – це спроба пролонгувати життя Верховної Ради із регіональною більшістю, явною чи прихованою

Питання до опозиції щодо розпуску парламенту теж є. Вони де-юре можуть зробити це хоч сьогодні, склавши 150 депутатських мандатів. Але чи можуть де-факто??? Мажоритарники, які вклали у вибори мільйони доларів і за умови повернення пропорційної системи виборів та мають примарні шанси опинитись в парламенті у наступному скликанні, будуть впиратись руками і ногами проти такого рішення. Тому зміна влади в Україні сьогодні – це процес не інституалізований. Він повинен бути результатом прямого народовладдя. Чому у цьому напрямку не ведеться робота незрозуміло. Добровільно Янукович владу не здасть.

Позиція влади у цьому конфлікті проста – хороша міна при поганій грі. Сила їх команди полягає у тому, що вони усі пов’язані одними схемами і ділять фінансові та не фінансові бонуси з одного котла. Але не більше. Глибоко в душі вони готові на втечу уже. Страх в очах Азарова, Єфремова, інших очільників є. Ахінея, яку вони всі разом несуть з телеекранів – це вершина маразму і усі це бачать. Регіонали уже не вірять самі собі. Але батю кинути не по фен шую. А раптом втримається?

Спроби йти по російському сценарію провалились з тріском, підсиливши Євромайдан, реанімували його після певного періоду невизначеності. За цей час люди самоорганізувались і показали, що підуть до кінця.

Євромайдан показав, що коли громадяни стають не об’єктами, а суб’єктами політики – це велика сила. Треба очікувати на появу нових лідерів, нових суспільних ідей, та нових політичних форматів.

Завдання ж опозиційних політиків «перехідного» періоду забезпечити безкровну зміну влади в Україні. Не факт, що наступним президентом України буде хтось із опозиційної трійки. Суспільство відкрите для пропозицій на сьогодні. Високий запит на нового лідера, який в першу чергу виправить економічну ситуацію. Опозиціонери повинні так, як і громадяни сьогодні працювати не для себе. Вони мабуть уже ділять Посаду президента, прем’єра і голови ВР. Рано, хлопці! На часі зробити моральний крок. Реалізуйте волю народу. Владу у відставку без ваших претензій на будь які посади! Буде потреба у ваших послугах, ми знаємо де вас шукати.

Євромайдан показав, що коли громадяни стають не об’єктами, а суб’єктами політики – це велика сила. Треба очікувати на появу нових лідерів, нових суспільних ідей, та нових політичних форматів. Політичні партії в Україні мертві. Це утворення неефективне в сучасних умовах. Малі громадські організації і структури типу «Дорожнього контролю», правозахисних організацій будуть виникати все частіше. Саме вони можуть стати основою багатополярного громадянського суспільства, яке буде мати безпосередній вплив на владу.

 

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

12 12 2013 16:24
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ