RSS
CУСПІЛЬСТВО БЛОГИ

Про війну, героїку і романтику

Неодноразово чула думку, що військових ми сприймаємо ідеалізовано, не озираючись на темну сторону війни. Як на мене, вся фатальність ситуації в тому, що ми не просто озираємося на темну сторону, але бачимо її всю й не відводимо очей.

Для мене особисто такою огидною стороною війни є забухи і чіпляння вояк. Я достатньо надивилася на те, як ї*ошать алкоголь військові. І навіть на те, як волонтери їм цей алкоголь возять (їздила з різними групами). я навіть сама пила з ними.

Бухати з військовими стрьомно. по-перше, вони озброєні. по друге - вони починають чіплятись до будь-чого, що рухається, якщо воно жіночої статі.

- Думан, ну їх треба понять, - кажуть мені волонтери. Я намагаюся.

Найскромніший випадок - це коли підвипивший беззубий рагуль казав: сишиш, малая, ану йди сюда, а більш тверезі товариші намагались його зупинити. Мовляв, тримай себе в руках, бо все може погано закінчитись.

Найбільш цікавий персонаж писав мені есемески з пропозиціями оригінального змісту. Останній дозволив собі похабщину попри велику різницю у віці - я за нього старша років на 5 щонайменше. І це просто за гранню.

Але я продовжую спілкуватись з ними. Змінюю тему, віджартовуюсь, намагаюсь почути їх, хоча в мирному житті 60% з тих, кого я там, на війні зустрічаю, мене б дратували. 30% просто були б мені нудні і хіба 10 % були б варті уваги як людський матеріал, придатний до комунікації. Одна з посестер якось влучно підмітила, що військові у більшості випадків не змогли б реалізувати себе у цивільному житті, бо просто не витримали б конкуренції - тут, щоб чогось досягти, треба бути більш освіченим, більш вихованим і більш тактовним. і дуже часто на війну йдуть абсолютно нереалізовані хлопці - просто, щоб відчути себе комусь потрібними.

Це як на Майдані - ти вимушено терпиш людей, з якими на одному гектарі поля срати не сів би за звичних умов. ти намагаєшся їм допомогти і пробуєш їх любити такими, як вони є. Бо у нас є спільна мета. Бо коли я уявляю, що прокидаюся зранку і цієї такої несправедливої і жорстокої до своїх громадян України нема - мені стає дуже погано. І на цій війні неоціненна кожна людина, навіть якщо вона мені не імпонує.

Так от, жодної романтики. Як би цинічно це не звучало, я в міру своїх можливостей намагаюся щось робити, щоб полегшити умови перебування вояків на фронті. Навіть коли вони бухають чи займаються мародерством. Бо в мене є особистий інтерес.

Усе написане вище не заперечує факту, що на фронт пішли й найрозумніші, найвідповідальніші і найчесніші зі знайомих мені - просто за покликом громадського обов'язку.

Усе написане вище означає, що я дуже хочу, аби наша армія стала кращою. Аби вояки не бухали, усвідомлювали себе і вагомість своєї щоденної поведінки. Звісно, волонтери їм помагатимуть за будь-яких умов. Але обороноздатність і підтримка аборигенів, як на мене, сильно залежить від внутрішньої дисципліни. А вона, ця дисципліна, у нас хромає на обидві ноги.

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

08 12 2014 16:20
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ