Про подвійні стандарти
Визнаний британський фахівець у справах минулого Орландо Файджес прямим текстом заявив, що, оцінюючи нацизм і сталінізм, „ми використовуємо подвійні стандарти... Хоча, дійсно, кількість жертв, навіть за скромними підрахунками, набагато більша. Загальне число жертв переслідувань може сягати 20-25 мільйонів, а 5-7 мільйонів безпосередньо загинули в результаті ув’язнення в ГУЛагу тощо”.
Це каже історик, але є пересічний споживач масової культури, перегодований голівудськими стрічками про жахіття нацизму. Лише перебірливі можуть, до прикладу, переглядати документальні серіали тієї ж Бі-Бі-Сі про реальний стан справ в окупованих нацистами країнах, де, попри „вирішення єврейського питання”, життя було таки терпимим для неєвреїв. І справа полягала в особистому виборі кожного – миритися з фактичним геноцидом вчорашніх сусідів, співробітників, просто знайомих чи робити щось, бодай дещицю, аби порятувати ближнього. У цьому також проблема історичної вини нині цивілізованих, рафіновано толерантних європейців, бо, погодьтеся, порівняно із загалом, на такі учинки зважувалися лише одиниці.
Зрештою, що казати про покоління минулі. Коли той же Файджес стверджує, що думка про видатні заслуги Гітлера у розбудові німецької мережі автобанів є „дикою” (у Росії, до прикладу, Сталіна вважають неперевершеним державним менеджером), то, гадаю, тут британець глибоко помиляється. Ясна річ, у ФРН ніхто не пропагує державотворчих чи господарських досягнень наці у прямому ефірі, як це роблять з Москви, але на рівні обивательського сприйняття такий стереотип все ж залишився.
Та, певно, нас цікавить феномен живучості світоглядних штампів серед українців. Він не випадковий, бо, судячи з постколоніального досвіду тієї ж Британії, значна частина мешканців учорашніх її володінь також роками сприймала реальність через призму метрополійного трактування. Ба більше, – жоден з індусів не був, як, скажімо, українці, настільки інкорпорованим в імперську систему. Межа „залученості” до процесу пригноблених та окупантів розмивалася, на жаль, спільною історією, а відтак певними збігами стратегічних інтересів. Тим паче, що рівень ізоляціонізму імперського СРСР не до порівняння з фактично з відкритістю Британської Співдружності до світу.
Тож нас ще очікує тотальна ревізія всього, що відбулося. Без подвійних стандартів. А ще кажуть, що нас чекає війна "після того, як Україна переможе у війні з Росією (маю добру надію, що так буде), – буде ще довшою війною за пам’ять. Це буде дуже серйозна проблема, що почалася, власне кажучи, від того моменту на Майдані коли одні українці стріляли в інших. У Польщі того стріляння було набагато менше і значно раніше – в 89-му році цього взагалі не було. A проте дискусія про провину, прo агентів, прo люстрацію триває вже двадцять років, фактично протягом всього періоду трансформації".
Ігор Гулик, головний редактор "Львівської газети"
