Про минущість вражень
Враження мілішають не тільки через невпинний плин часу. Є поняття, затерті словами, – порожніми, артикульованими на потребу моменту, – без огляду на суть окресленого, іноді таки важливу.
Пригадую час, коли українство лише починало знайомитися зі своєю правдивою історією, витирати, як полюбляли тоді пишно говорити, „білі плями”. Цьому сприяла і відносна свобода преси, і видавничий інтерес, оскільки книги із незнаними фактами знаходили вдячного читача.
Сьогодні маємо геть іншу ситуацію, як на мене, витворену штучно, бо ще не всі нюанси вітчизняної історії належно зафіксовано, не про все сказано, далебі не на всьому належно акцентовано. Однак, як твердить знаний історик Володимир Сергійчук, „сьогоднішня влада, я так розумію, не дуже хотіла, щоб про видатних українців, тих, хто справді працював на Україну, для українського майбутнього, щоб про них справді знали широкі кола”.
Натяк на „сьогоднішню владу” у пана Сергійчука можна сприймати двояко. Безумовно, визначальною рисою усіх посткомуністичних українських урядів є відсутність тяглості урядництва. З кожною новою командою держава отримує і новий формат світоглядних цінностей та засад, не кажучи вже про „смакові правки” окремих посадовців, зокрема одіозного Дмитра Табачника, нарешті усунутого з посади, з уст якого час від часу ми чули перли, гідні справжнього шовініста. Проблема не в особистих смаках пана Дмитра, проблема у тому, що більшість із наших урядовців, мабуть, досі не втямили, якою країною вони керують, і того, що приватні уподобання годяться для кухні та приятельських розмов, аніж для публічного виголошення.
Гірше інше: часто історія стає розмінною монетою у політичній грі, і тоді направду важко спрогнозувати, як поведуть себе типово українські „націонал-патріоти” чи, скажімо, космополіти з середовища „регіонів”. До прикладу, чим ліпше хапливе рішення про скасування одіозного закону "Каліснічєнкі-Ківалова" або заяви "Правого сектора" про наступ на Кубань, від ідіотських висловів того ж таки Табачника? В умовах "гарячого" Південного Сходу та Криму це інакше як кретинізмом годі й назвати
Але... Баш на баш, – цей принцип застосовують не тільки щодо голосувань за потрібне рішення, не тільки у кадровій політиці, а й доволі успішно – у фундаментальних підходах до минувшини. Коли на сусідів оглядається левова частка вітчизняного електорату, тоді політикові слід або офірувати своєю кар’єрою, або вносити корективи у власну програму. Зазвичай, наші чомусь обирають друге. Принаймні, наразі. А даремно. "У мене в голові не вкладається, що країна, яка півтора роки тому приймала Європейську футбольну першість, сьогодні переживає таку хвилю цілеспрямованого насилля проти представників громадянського суспільства і людей, які просто намагаються реалізувати свої демократичні права, - ділиться враженнями Посол США в Україні Джеффрі Пайєт. - Я можу сказати вам, з мого досвіду зустрічей із політичною опозицією, з громадянським суспільством: в Україні сьогодні склалася атмосфера страху,.. жахлива для демократії і розірве Україну на шматки, якщо її не спинити і не спинити швидко".
Історики та інтелектуали вимушені стати вчителями початкових класів для еліти. Вони, виглядає, не проти, а от еліта, здебільшого, використовує їхні поради лише тоді, коли бачить у цьому зиск. Якщо взагалі розуміє, про що їй намагаються розповісти.
Ігор Гулик, головний редактор "Львывськоъ газети"
