RSS
ПОЛІТИКА БЛОГИ

Про історичні аналогії, або Чи мав рацію Гегель?

Історія має дивовижну здатність повторюватись. Приміром, сучасна тактика путінської Росії стосовно України – це майже точна копія тактики большевиків у боротьбі з УНР за збереження імперії під кримінальним лого (погонялом) «совєтської».

Коли починаєш шукати у володіннях Кліо всіляких аналогій, історичних паралелей, то обов’язково знайдеш їх на новому витку діалектичної спіралі. Досить лише внести поправку на час і можна майже безпомильно спрогнозувати ситуації, зробити прогноз, уникнути грубих помилок у плануванні майбутнього. Минуле нікуди не щезає. Історичні аналогії іноді просто вражаючі. Як у нашому випадку – неспровокованій агресії РФ проти Української держави на початку XXI століття.

Отже, невеличкий екскурс в історію. Як відомо, перший з’їзд Рад робітничих і селянських депутатів у Києві 17 грудня 1917 року було скликано з ініціативи большевиків. Але учасники з’їзду більшістю голосів підтримали Центральну Раду. Після такої невдачі емісари Леніна взяли курс на повалення українського уряду шляхом організації воєнних заколотів.

Большевицькі організації, які діяли як агенти РКП(б), вдалися до спроб розчленування України на фіктивні республіки. Це були території південного сходу УНР, де московсько-петроградські емісари могли спиратися на російське чи зрусифіковане населення. Відтак большевицька агентура проголошувала усілякі «республіки»: Донецько-криворізьку, Донську, Одеську, Кримську, так званий Румчерод (Центральний виконавчий комітет солдатських, матроських і робітничих депутатів Румунського фронту, Одеської військової округи і Чорноморського флоту), який всіляко перештоджав організації української влади на півдні держави.

Цей тактичний хід большевиків виявився малоефективний, тож у Москві вирішили большевицьку владу принести на багнетах російської армії. Почалася інтенсивна організація збройних промосковських осередків на території УНР, на її північних і східних кордонах, не маскуючись, скупчувались російські військові з’єднання. Документи свідчать: «На Україну з РСФРР було надіслано багато зброї, бойових припасів і військового спорядження. Тільки з Московського артилерійського складу від 1 березня по 1 квітня 1918 року було відіслано на південний фронт, головним чином на Україну, 117050 рушниць, понад 9 мільйонів рушничних набоїв та багато іншої зброї і бойових матеріалів, а на рухунок Харківської контори Держбанку з грудня 1917 до квітня 1918 переказано з Петрограду 860 мільйонів рублів» (Гражданская война на Украине (1918-1920). Сборник документов. «Наукова думка», 1967, т.1, кн. 1, докум. 135, стор.97).

Це саме підтверджував і Владімір Ленін у виступі на VII з’їзді РКП(б) у березні 1918 року: «Українцям фінансову допомогу ми даємо, помагаємо чим можемо» (В. И. Ленин. Полное собрание сочинений, т.36, стр.38).

23 липня 2014 року: «МВС отримало незаперечні докази причетності глави Міноборони РФ Сергія Шойгу до передачі російського озброєння терористам на Донбасі».

14 грудня 1917 року на північних кордонах УНР були зосереджені значні сили російського війська, яке чекало наказу для наступу. Був розіграний дипломатичний фарс – до українського уряду був надісланий ультиматум за підписами Леніна й Троцького з вимогою капітуляції. Уряд УНР провокаційний документ відхилив, тож готові до наступу війська під командуванням В. Антонова-Овсієнка перейшли у наступ. Так почалася війна між Україною та Росією, яку совєтські історики (а нині російські) безпідствно називали/називають «громадянською війною на Україні».

А ось лише деякі заголовки нинішніх тривожних повідомлень ЗМІ: «Війська РФ вторглися на територію Херсонської області»; «Звинувачуючи сили АТО в обстрілі територій РФ, Кремль стягує війська до кордону з Україною»; «НАТО: війська РФ готові до вторгнення і здатні досягти своїх цілей за 3-5 днів»; «Росія стягує війська і техніку до українського кордону»; «Провокація російської армії на межі з Чернігівською областю»

14 березня 1918 року В. Ленін у листі до Серго Орджонікідзе розпачливо закликав: «Негайна евакуація хліба і металів на схід, організація підривних груп, створення єдиного фронту оборони від Криму до Великоросії з втягненнням у справу селян, рішуча і безумовна перелицьовка на український лад всіх наших частин, що є на Україні – тепер таке завдання. Треба заборонити Антонову називати себе Антоновим-Овсієнком, він повинен називатися просто Овсєєнко» (В. И. Ленин. Полное собрание сочинений, т.50, стр.49-51).

Почалася брутальна інформаційна війна – большевики інтенсивно взялися творити ідейну базу для виправдання антиукраїнських диверсій під гаслом допомоги інтернаціональним силам, які, мовляв, борються проти «буржуазних націоналістів».

Сьогодні Росія, породивши так звані «ДНР» і «ЛНР», звинувачує Україну за вияви «фашизму» та «неонацизму», водночас відкрито постачаючи терористам-«інтернаціоналістам» новітні ракетно-зенітні комплекси, танки, артилерію, установки «Град», АКМ, ПЗРК…

Як бачимо, минуле має дивовижну здатність  повторюється, спадковість зв’язків з минулим і сучасним воістину дивовижна. Тож виникають закономірні питання: чи українці навчаться, врешті-решт, враховувати уроки історії? чи навчаться робити належні/правильні висновки? Чи таки мав рацію видатний німецький філософ Георг Вільгельм Фрідріх Гегель, стверджуючи, що історія, на жаль, нічому не вчить людей?

 

Олег К. РОМАНЧУК,

публіцист, шеф-редактор журналу «Універсум»

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

24 07 2014 10:40
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ