Повернення блудного міністра

Судячи з усього, зрозумівши, що початком карколомної політичної кар’єри відставка для нього не стане, міністр в уряді Яценюка вирішив, що найліпше буде повернутися у зручне міністерське крісло і продовжувати лобіювати інтереси аграрних холдингів та різноманітних іноземних монстрів ласих до української сировини. Власне, окрім як остаточного оформлення України як сировинного придатка, нинішня влада «реформаторів» практично нічим і не займається. Якщо не рахувати повальну корупцію, яка для неї взагалі є нормою життя.

Людина, котра щось принципово відстоює не стане так міняти свої рішення. Спочатку – відставка, потім – тихенько повернутися в крісло, потім якісь звинувачення в чиюсь адресу. Не буду сперечатися, що озвучені Абромавичусом факти корупції мали місце, проте, значна частина інформації й так була відома журналістам, представникам політикуму та просто політично активним громадянам. Проте, ми так і не знаємо чому він не поніс до Генпрокуратури конкретних доказів проти того ж Кононенка. Навіть зважаючи на те, що цей орган із недовідставленим Шокіним просякнутий корупцією, проте, не зробити цього означає лиш те, що їх або нема, або далі гучних заяв ніхто йти і не збирався.

І чи не стала взагалі ця історія з поверненням на роботу та киванням на Верховну Раду результатом торгів за безпеку, збереження на посаді чи якісь додаткові гарантії в обмін на міцний спокійний сон друзів президента? Виглядає також і так, що торги між ним також увінчалися успіхом. Інші міністри, які, наче б то, намагалися піти, виявилися більш зговірливими й повернулися в крісла скоріше, а він, схоже, назвав вищу ціну, тому процес затягнувся.

Відповіді на ці питання може дати нам тільки сам «блудний міністр».