Порівняння свободи зібрання: Україна VS Польща
Акція відбулася достатньо мирно. Працівники посольства ніяк не перешкоджали висловленню позиції азербайджанців та учасників конференції. Два міліціонери спостерігали за подією по інший бік дороги, і також не втручалися до перебігу протесту.
За даними експертів, окрім України, у регіоні дії ОБСЄ найбільші проблеми із захистом права громадян на мирні зібрання мають країни Центральної Азії, Азербайджан, Білорусь і Росія. У цьому песимістичному списку відсутня Польща.
Так виглядають польські реалії. А як справи зі свободою мирних зібрань в Україні?
Право на мирні збори в Україні незабаром може потрапити до «Червоної книги». Так, в середньому по Україні на 100 акцій протесту припадає 19 репресій. За 2012 рік влада через суди спробувала заборонити 358 мирних зібрань, і у 90% випадків їй це вдалося. 124 особи було притягнуто до адміністративної відповідальності «за порушення порядку організації і проведення мирних зборів».
Суспільство не бажає рятувати таку сумну статистику. Українці не вважають, що реалізація права на мирні зібрання входить в перелік найбільш пріоритетних проблем, які викликають найбільше занепокоєння в їхніх родинах, а також які є актуальними для України. Про це свідчать результати опитування 1210 дорослих громадян з усієї України, яке було організоване Національним демократичним інститутом міжнародних відносин (NDI), розроблене Lake Research Partners, і проведене з 16 по 27 листопада 2012 року Українським центром економічних та політичних досліджень імені Олександра Розумкова. Пункт “право на мирні зібрання” не обрав жоден з респондентів.
Цієї сесії вкотре народні обранці піднімуть питання свободи мирних зібрань. Скандальний законопроект про протести в Україні увійшов до проекту Постанови про порядок денний другої сесії Верховної Ради сьомого скликання.
Законопроект No.0918 "Про порядок організації і проведення мирних заходів" раніше мав реєстраційний номер 2450 і був поданий у парламент Кабінетом Міністрів ще в 2008 році. Законодавча ініціатива Уряду була прийнята парламентом в першому читанні та неодноразово доопрацьовувалась в профільному Комітеті Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Спроби ухвалення різних редакцій законопроекту також неодноразово викликали масові протести громадських організацій та профспілок по всій Україні.
Нещодавно профільний Комітет з питань прав людини ініціював створення робочої групи для роботи над законопроектом No.0918(2450). За інформацією його керівництва, Комітет має доручення доопрацювати законодавчу ініціативу та внести на розгляд Верховної Ради.
Законодавчі інструменти підтримують і інститути громадянського суспільства. Вони стверджують, що змінити ситуацію може тільки ухвалення ліберального закону «Про свободу мирних зібрань», який відповідатиме європейським стандартам.
Для цього в Києві було створено партнерство «За свободу мирних зібрань», учасниками якого стали 24 громадських організації.
Як має виглядати ліберальний закон про мирні зібрання? Вже запропонований законопроект, на думку громадських експертів, відповідає європейським стандартам. Але ідеалу немає меж. Порівняємо український законопроект з польським законом «Про зібрання». У цьому мені допомогла моя польська колега-юристка Ілона, з якою ми мали цікаву розмову у Варшаві.
Однією з ключових причин неефективного українського законодавства про зібрання громадські діячі визначають використання судами законодавства СРСР 80-х років та свавільного тлумачення конституції. Вони забороняють мирні зібрання переважно з надуманих мотивів, наприклад «збори можуть зашкодити іміджу країни», «міська влада відвела окреме місце» тощо.
Це, зокрема, указ Президії Верховної Ради СРСР “Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР” від 28 липня 1988 року, а також постанова Верховної Ради УРСР “Про невідкладні заходи по зміцненню законності і правопорядку в республіці” від 29 листопада 1990 року.
Окрім цього, наразі в Україні відсутній спеціалізований закон про свободу мирних зібрань. Цю сферу регулюють положення Конституції, адміністративного та кримінального законодавства.
Як ситуація у Польщі? Тут законодавство про мирні зібрання також не є настільки новим: відносини у цій сфері регулює Закон «Про зібрання» від 5 липня 1990 року.
Тепер виокремимо основні відмінності між українським законопроектом та польським законом:
- Порядок організації і проведення мирних заходів, визначений Законом, у Польщі, зокрема, не поширюється на всемирні зібрання, пов’язані з виборами до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Це положення там дає вільне поле для зібрань у виборчий період. В Україні це поле вужче – лише зустрічі з кандидатами.
- У польському законодавстві немає поділу мирних зібрань на підвиди. Там міститься лише одне чітке і досить вигідне для громади визначення . Мирне зібрання – зібрання якнайменше 15 осіб з ціллю спільних дій чи спільного вираження думки. Тобто менше 15 осіб, які бажають зібратися, не мають виконувати формальних вимог цього закону. Та й українська палітра понять , яка не носить подальшого конструктивного використання, є зайвою.
- У Польщі присутність органів внутрішніх справ на зібранні не є обов’язковою: вона забезпечується лише за проханням організатора зібрання. Тому кількість порушень з боку правоохоронних органів значно менша.
- У польському законі зазначені чіткі строки повідомлення та відмови у проведенні мирних зібрань – 3 дні до проведення акції. З одного боку, це обмежує громадян у термінах повідомлення, а з іншого боку – гарантує чітку роботу механізму відмови. В попередньому українському законопроекті було закріплено 2-денний строк. Через сумнівність його реалізації такі строки надалі варто зробити диференційованими для різних органів відповідно для уникнення зловживань. Або ж взагалі уникнути будь-яких цифр, як це зроблено у наявному законопроекті.
- В українському законопроекті міститься великий перелік підстав припинення зібрань. У Польщі ж такими випадками є лише загроза життю та здоров’ю людей та нищенню майна.
- Закон не повинен покладати на організаторів та учасників мітингу додаткових зобов’язань, окрім прямо передбачених ст.39 Конституції України – щоб це зібрання мало мирний характер, а органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування були сповіщенні про проведення мирного зібрання. Натомість законопроект містить низку додаткових обов’язків, на відміну від польського закону.
Можливо, справді ухвалення нового європейського закону виправить ситуацію. Законопроект не настільки відрізняється від польського побратима (хоча на ці відмінності варто звернути увагу), тому справа залишається лише за його схваленням законодавцем та реалізацією акту.
