Політичне протистояння перед місцевими виборами

Тому, ряд представників різних політичних сил, задля загравання з електоратом та потенційного зростання рейтингів, не гребують різними засобами для її досягнення.

Через дану призму (місцевих виборів) можна спостерігати протистояння пропрезидентської та пропрем’єрської політичних сил та їх сателітів. Кульмінацією такого протистояння було вчорашнє розширене засідання комітетів парламенту з питань запобігання та протидії корупції, зокрема щодо корупційних дій в уряді. Дану тему педалював нещодавно звільнений голова Державної фіскальної служби України – Микола Гордієнко. Яскраво простежувався антагонізм між високопосадовцями котрих призначив президент, та тими, кого призначив прем’єр-міністр. Це засідання з звинуваченням однією стороною іншої та їх спростуванням, а також зворотнім звинуваченням свого опонента, може порівнюватися хіба що з політичним ток-шоу Шустер Live.

Очевидно, що таке обопільне звинувачення один одного мало на меті привернути увагу громадськості з метою отримання політичних дивідендів перед черговими місцевими виборами. Адже у противному випадку, якщо є реальні докази зловживання службовим становищем високопосадовця, то вони мають бути подані до прокуратури, а потім до суду. І не обов’язково вони мають бути оприлюднені та звинувачуватися у прямому ефірі. Тим паче, що в Україні діє презумпція невинуватості. Тобто, у такому процесі домінувала не юридична, а політична складова.

Тому, очевидно, кожна з сторін маючи певні аргументи свої правоти та неправоти протилежної сторони, намагалася у формі змагального процесу довести це до громадськості через ЗМІ. При цьому всьому, президент та прем’єр на публіці показують свою єдність у вирішенні проблем, що стоять перед усією громадськістю. Зокрема, вони спільно (у наче б то дружній атмосфері) напередодні відкривали новостворене суспільне телебачення. Таким чином, як говориться у відомому прислів’ї:  «пани скубуться, а у мужиків чуби болять».

Очевидним є те, що існує природнє бажання отримати якомога більше підконтрольних собі місцевих рад та їх голів. Взагалі то, наявність політичної конкуренції є нормальною світовою демократичною практикою, але залишається питання, як далеко готові зайти опоненти при досягнені своєї мети – отримання влади. Чи виправдовує мета засоби її досягнення? Особливо враховуючи, що проти України йде неоголошена війна з боку Росії, а тому не варто відкидати і її вплив на внутрішню суспільно-політичну ситуації в країні. Відповідь на вищезазначене запитання ми отримаємо найближчого часу. Але точно можна сказати одне, що якщо для політичних конкурентів це боротьба за владу, то для Росії це боротьба за Україну.