RSS
ПОЛІТИКА БЛОГИ

Перший Універсал. Короткий конспект для нинішніх «противсіхів»

Відомий французький філософ Андре Глюксман якось висловився з приводу толерантної постави континентальної спільноти до нинішнього кремлівського режиму. Глюксман, зокрема, пише про забуті уроки історії, про те, що «європейці знову ризикують забруднитися «злочином байдужості», про який говорив австрійський письменник Герман Брох: «Злочин байдужості» сьогодні – забути про антиколоніалізм».

Недавно виповнилося 97 літ з часу, як у Києві постала Центральна Рада. Подія, на яку чомусь накладено негласне табу, принаймні, так виглядає після побіжного ознайомлення з вітчизняною пресою. Однак феномен першої української державної установи на зламі позаминулого і минулого століть вже не раз і не двічі був позначений «злочином байдужості». І річ навіть не у тому, що «антиколоніальний» аспект Центральної Ради є не цілком рельєфним. Річ у тому, що навіть серед українських націонал-демократів досі не уклалося більш-менш вирозумілої постави до цього представницького органу.

Можна по-різному ставитися до постатей Грушевського, Винниченка, Петлюри. Можна по-різному читати документи, ухвалені Центральною Радою у доволі суперечливому і драматичному контексті, коли метрополія надзвичайно прискіпливо і ревниво спостерігала за процесом усамітнення найбільшої колонії, коли російські газети, зокрема кадетська «Речь», відверто називали київський чин «прямим злочином проти закону», «поганими жартами».

Але однозначним є те, що будь-які спроби порозумітися з Петроградом завершилися повним фіаско для демократично налаштованих українців. Не варто перегортати купу архівів, достатньо лише прочитати Перший Універсал, ухвалений Центральною Радою 10 червня 1917 року, аби зрозуміти, про що йшлося майже сто років тому. «Тимчасове Російське Правительство одкинуло всі наші домагання, одіпхнуло простягнену руку,.. воно не хотіло сказати, чи признає за нашим народом право на автономію, на право самому порядкувати своїм життям». «І гроші, що збіраються з нашої землі, одмовилось повернути на потреби нашої школи, освіти й організації».

Позаду дев’ять десятків літ, і найбільше вражає, що «злочин байдужості» висить не тільки над усілякими добкіними, астаховими, царьовими та іже з ними. Про «антиколоніалізм» забула добра частина тих, хто у грудні 1991 року голосував за самостійність України.

Ще раз наголошую: проблема не у ставленні до чільних діячів УНР, прізвища яких й досі здатні ділити українство, проблема у «проклятій буденщині», яка не дає зосередитися над висновками із пройденого шляху і зробити належні уроки.

У тому ж таки Першому Універсалі подибуємо надзвичайно симптоматичну фразу про те, що «нас приневолено, щоб ми саму творили нашу долю… Коли Тимчасове Російське Правительство не може дати лад у нас, коли не хоче стати разом з нами до великої роботи, то ми самі повинні взяти її на себе» (курсив наш - Авт.). Скільки ментально українського у цьому «приневолено… творити свою долю»! Ми не бажали, нас змусили…

Тому не слід дивуватися популярності закидів, що, мовляв, незалежність 91-го була повною несподіванкою для самих українців, які підняли її, мов стиглий плід, і досі не знають, як чинити далі. Власне, це психологія маргінала, яку британець Альберт Хаурані визначає як «життя у двох або більше світах одночасно, і не належність до жодного з них,.. спроможність прибирати зовнішні форми, які визначають належність до певної національності, релігії чи культури без справжнього оволодіння ними, без власної системи цінностей, а імітація чужої».

Ігор Гулик, головний редактор "Львівської газети"

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

31 03 2014 10:21
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ
No articles
СТАТТІ