Новорічне
Було сотні випадків, коли в різноманітних довідках, листах, документах рука майже самовільно писала замість 2014-го 1914-й. У цьому було щось символічне і, одночасно, зловіще.
І мабуть ще ніколи за час існування теперішньої української держави так багато її громадян із таким нетерпінням не очікували приходу нового року.
Видається, що, як ніколи раніше, багато людей справді загадуватимуть бажання під бій новорічних годинників. І видається, що бажання дуже багатьох, як ніколи раніше, будуть аж дуже схожими: мир і спокій, повернення живими всіх тих, хто на фронтах, у полонах, у госпіталях.
Видається, що цьогоріч навіть ті, хто відважувався свої бажання писати на папірці, спалювати, висипати попіл до келиха з шампанським і залпом випивати, щоб встигнути до 12-го удару новорічних курантів, навіть вони не викликатимуть в оточуючих здивування, посмішок та іронії.
Видається, цьогоріч майже всі українці готові були б добровільно долучитися до цієї «процедури», якби хтось дав хоч невеликий відсоток гарантії, що вона справді допоможе здійснитися головній мрії країни…
Десь далеко в душі живе дитяча надія на можливі новорічні дива.
На те, що ця символічна ніч справді здатна кардинально змінити щось у нашому житті.
Живе надія на справжню новорічну казку, в якій можливі неймовірні пригоди, але фінал буде обов’язково щасливим…
Ось і подумалося, а яка ж із відомих казок найбільше відповідає реаліям нашого сьогодення і загальному бажанню наших думок і сердець?
Може це казка про добру Попелюшку?..
Чи, може новорічна історія про Дванадцять місяців?..
Ймовірніше всього, це казка про Снігову королеву. Пригадуєте: там справжня дружба і любов змогли розтопити найтовстішу кригу, розморозити найзамерзліше серце. Але от біда: і крига, і замерзле серце в далекій північній країні у чарівної краси кремлівському палаці є, а ось де взяти справжніх друзів і любові, щоб вирвати з надпотужних чар королеви Гордині маленького і безпорадного хлопчика Володю?..
Хоча мені до вподоби зовсім інша казка. І шкода, що про неї не згадує ні сам хлопчик Володя, ні його друзі по пісочниці. Бо ж знати її вони мусять!
Нізащо не повірю, що ті, хто зараховує себе до числа російської еліти, хто вважає себе «іконно русскім», не знає казок свого генія і кумира!
Навіть якщо їхнє власне дитинство минуло (в силу певних сімейних обставин) без бабусями і дідусями розказаних , чи батьками читаних казок, то не могли ж вони самі, ті, хто не переставав кричати про свою приналежність до «великої культури російського народу», про свою місіонерську роль для всіх «рускоговорящих» у цілому світі, ну ніяк не могли вони виховувати власних дітей і онуків, не читаючи їм казок великого Пушкіна!
Так, саме «Казка про рибака і рибку» має бути основною новорічною казкою прийдешнього року!
То вже, правда, тема зовсім іншої розмови, що сформульований Олександром Сергійовичем «закон міри» у Казці був не його власним авторським винаходом.
Серед українських народних казок є «Про липку і бабу» про те, як дід у лісі натрапив на чарівну липу, яка теж виконувала різноманітні забаганки баби, доки та не захотіла, аби всі люди в селі стали її батраками…
А серед індійських народних казок взагалі існує казка під назвою «Золота рибина», в якій останнім проханням ненажерливої баби було бажання… стати царицею.
Правда, нам нині не йдеться про аналіз творчості та джерел «натхнення» генія Пушкіна (про це є писано вже чимало, а глибшим аналізом хай займаються спеціалісти; я лише сказала про те, що читала особисто).
Нам цікавішою сьогодні є інтрига: чи озвучив ВВП своє останнє бажання?
Видається, що Золота рибка без проблем виконала його бажання, коли він у 1999 році захотів бути першим у Росії ( і теж, до речі, у новорічну ніч).
Золота рибка й не дуже перечила, коли він захотів надовго стати першим у своїй Росії.
Схоже на те, що не дуже складно було Золотій рибці виконати й третє його бажання: бути 8-м серед найсильніших, найвпливовіших, найзначніших людей планети.
Навіть бажання стати найбагатшим ( чи одним із декількох таких) у світі Золотій рибці виконати вдалося без над зусиль.
Але дуже виглядає на те, що Золота рибка пірнула на дно моря (чи не Чорного?), почувши його бажання бути першим серед усіх, стати самому «золотою рибкою», щоб одноосібно виконувати чужі прохання, вирішувати чужі долі, розпоряджатися чужими мріями і прагненнями.
Ось уже й «почорніло синєє море», і
«…море сердито бушує,
Надимає розгнівані хвилі,
Ходять хвилі, і стогнуть, і виють…» (переклад Наталії Забіли)
Усі пам’ятають, чим скінчилася пушкінська казочка?
Землянкою і старими ночвами…
Здається, у Путіна не буде навіть того…
З Новим роком!
