Нова драма
Однак часто змагання за державні посади в Україні розпочинаються акурат із чорного ходу, перетворюючи їх, радше, на «ляльковий дім» (найвідоміша драма норвезького «аптекаря»). І в цьому, мабуть, трагедія тих, хто бере участь у цих безконечних катавасіях, а відтак – лихо для загалу.
Транспарентність української влади закінчується там, де починаються кулуарні домовленості, дрібні недомовки, цинічні компроміси, а що найгірше – приховані у глибокі прокурорські шухляди стоси компромату на політичних опонентів. Відтак маємо вже не драму, а суспільний шок, коли виборець, зупинивши свій погляд на конкретному персонажі з кількох десятків інших, одного чудового дня дізнається про його не надто чисту спідню білизну. На жаль, це не поодинокі трафунки, це – ретельно сплановані спецоперації на знищення, це – політика по-українськи. Зрештою, не тільки по-українськи…
Мабуть, тому в офіси влади потрапляють з чорного ходу персонажі, влучно змальвані недавно Шендеровічєм: "Неосвічені, зате жваві, байдужі до рефлексій, зате чутливі до віянь, вони хутко освоять нові начальницькі коридори. Смак до молотьби язиком і до засік Батьківщини не втратять до смерті. Хто безсовісніший, стане рогозіним або жіріком, менш фартовіші застрягнуть на нижчих поверхах…".
Але сяк-так обравши собі провідника, нація знову ж таки з превеликим подивом спостерігає, як його колишні супротивники, які буквально вчора із піною на губах ґвалтували про ницість актуального фаворита, за будь-якої нагоди починають возносити його шляхетність та непересічність, його «історичну місію», його далекозорість…
Заради чого? Та задля самозбереження, задля того, аби пережити «окаянні дні» правління «ворога», здатного зараз застосувати проти них усю міць та витонченість державної каральної машини. Так пристосуванство, конформізм і зрада перетворюються на неодмінні атрибути суспільної моралі, перебираються у «лялькові доми» обивателів, в офіси і контори, себто стають загальноприйнятним стандартом. Так корупція, про боротьбу із якою легко і натхненно розповість вам навіть неотесаний дядечко з будь-якого львівського ринку, проникають у найдрібніші клітини суспільного організму, підтримуючи пандемію подвійних стандартів, вибіркового правосуддя, вседозволеності тих, хто на престолі або ж поблизу нього.
Але... "Нинішня держава має два варіанти. Або не чинити спротиву і дати вирости на своєму трупі цій самій новій Україні – державі геть іншого типу, з потужними вертикальними соціальними ліфтами та здоровим громадянським суспільством. Або сконати під ударами Другого Майдану" (Дмитро Тимчук).
На жаль, минулі вибори навряд чи змінять звичаї нашого «лялькового дому». На жаль, тому що загал не готовий повірити у щирість та альтруїзм своїх обранців, а якщо й повірить, то є мало сумнівів, що наступного ж дня після інавгурації переможця, вишуковуватиме у ньому первородний гріх. Гріх безсилля перед системою, яка здатна перемолоти найсильніші натури і найпрекрасніші задуми. Системи, до якої веде тільки «чорний хід».
Ігор Гулик
