Неуникність поразки

Неуникність поразки
Фото: Андрій Поліковський / iPress.ua
Гадаю, у кожного знайдеться по кілька варіантів відповіді на це запитання і цілий набір аргументів для підставовості своєї версії. Для когось запорукою перемоги є зусилля українського війська, яке фактично постало з постянуковичівської руїни, мов Фенікс з попелу.

Для інших – підтримка міжнародної спільноти, санкції Заходу, рахітичний стан російської економіки. Словом, говорити – не переговорити.

Але для мене особливо показовим видається один скромний, на перший погляд, факт із учорашньої новинної стрічки. Польський Сенат рішуче і категорично відмовився засудити спільно із Росією історичну спадщину ОУН-УПА. Спікер Богдан Борусєвіч прямо пов’язав зростання популярності «бандерівців» та ідеології радикального українського націоналізму з актуальним моментом російської агресії.

Це, попри будь-які компліменти, революційний зсув у політичній практиці наших сусідів. Утім, - це і привід для ревізії оцінок українських президентів, яким доволі часто діставалося на горіхи за політику «примирення і прощення». Особливо, в Галичині, мешканці якої, з одного боку, були в різні часи і через різні обставини, базовим електоратом для Кучми, а відтак Ющенка, але не могли вибачити їм «колаборацію перед поляками».

Два роки тому українсько-польська дискусія про спадок ОУН-УПА сягнула апогею у контексті річниці так званої «волинської різні». Тоді польський сейм розколовся у питанні про визнання цієї трагедії «геноцидом поляків». Ситуація направду балансувала на фатальній межі, переступивши яку, дві сусідні країни відтак опинилися б у стані конфронтації та ворожнечі. І що цікаво: 2013-го з’явився на світ Божий документ, аналогів якому не знає світова практика. 148 народних депутатів тодішньої Верховної Ради України (членів фракцій Партії регіонів і КПУ) звернулися до польських колег з пропозицією визнати «волинську різню» геноцидом поляків. Якщо хтось досі мав сумніви у тому, з якого центру надійшла така вказівка «хохляцьким холуям», то тепер, порівнявши її з учорашнім російським закликом до Сенату, цей легковірний мав би позбутися останніх ілюзій.

За два роки маємо геть іншу ситуацію. Змінилася Україна і українці. Змінилася Польща і поляки. Не тільки у сенсі активного спільного спротиву російській агресії. Але, як мені здається, у поступові на шляху переоцінки цінностей та історичного спадку. Ми, - разом із західними сусідами та союзниками, - стали європейцями у ставленні до історії, відкинули давні практики «жити минулим» і спробували «жити нинішнім і майбутнім». Прокляте «вчора», яким досі маніпулювали вороги і недоброзичливці, яким послуговувалися політичні шахраї і відверті агресори, стало просто уроком, добре вивченим, сповненим застережень, але аж ніяк не керівництвом до дії зараз, вже. І завтра теж - ні.

Між тим, на північ від Хутора Михайлівського, у країні, яка донедавна викохувала ілюзію про наддержаву, саме минуле стало інструментом управління мізками мільйонів. Настільки зручним інструментом, що 90 відсотків росіян втрапили у ментальну пастку, про яку відчайдушно написала Марія Стєпанова на Colta.ru. «Ця зачумленість минулим, - зауважує вона, - не схожа на жодну з відомих мені недуг, і вона потребує аналізу та лікування.Нездатність розташувати між собою і минулим холод бодай якоїсь відстороненості, відсутність дистанції і навіть бажання дистанціюватися від того, що вже відбулося, уможливлюють дивні трансмутації. Коли минуле і сьогодні співіснують з такою інтенсивністю, майбутнє робиться непотрібним – і найбільше нагадує сповзання в Аїд».

Саме така світоглядна пастка зумовить нищівну поразку не тільки Путіна і путінізму. Вона позначиться на персональних долях тих, хто хвацько і беззастережно прийняв запропоновані кагебістською клікою правила гри, розраховуючи на сумнозвісні російські «авось» і на «шару». Ця зарубка мулятиме не тільки тим, хто щойно передчуває перспективу затяжної постімперської депресії, вона дасться взнаки поколінню, змушеному «вигрібати з Аїду», вчитися жити, як нормальна нація, - не у минулому, а нині і завтра.

Ігор Гулик, головний редактор "Львівської газети"

Генерал Суровікін: інший російський командувач в Україні? Частина І – Мік Раян
Генерал Суровікін: інший російський командувач в Україні? Частина І – Мік Раян
Війна заради прибутку, а не перемоги? Україні потрібно більше ППО замість тисяч генераторів – Том Купер
Війна заради прибутку, а не перемоги? Україні потрібно більше ППО замість тисяч генераторів – Том Купер
5 нових маловідомих способів використання штучного інтелекту
5 нових маловідомих способів використання штучного інтелекту
Із зашморгом на шиї. Як працюють санкції проти росії
Із зашморгом на шиї. Як працюють санкції проти росії
Попередні уроки ведення бойових дій під час вторгнення росії в Україну. Аналіз Королівського інституту об’єднаних сил RUSI
Попередні уроки ведення бойових дій під час вторгнення росії в Україну. Аналіз Королівського інституту об’єднаних сил RUSI
Загроза від осі Китай-росія поглиблюється. Захід не готовий протистояти – Челс Міхта
Загроза від осі Китай-росія поглиблюється. Захід не готовий протистояти – Челс Міхта
Війна росії в Україні переміщує Чорне море з периферії у центр уваги НАТО – The Wall Street Journal
Війна росії в Україні переміщує Чорне море з периферії у центр уваги НАТО – The Wall Street Journal
Україна має шанс на полі бою у 2023 році. Але досі незрозуміло, як розгортатиметься війна – прогноз The Economist
Україна має шанс на полі бою у 2023 році. Але досі незрозуміло, як розгортатиметься війна – прогноз The Economist
ТОП ЧИТАЮТЬ КОМЕНТУЮТЬ
СТАТТІ
Генерал Суровікін: інший російський командувач в Україні? Частина І – Мік Раян

Генерал Суровікін: інший російський командувач в Україні? Частина І – Мік Раян