Непримітна влада
Я не думаю, що ми мусимо вигадувати ровера і наділяти владу якимись надзвичайними, боронь Боже, сакральними рисами. Тим не менше, це наразі так. Жодне застілля, пікнік на природі, поїздка у маршрутці не минеться без пристрастних обговорень того, що вчора сказав „у Шустера”, „у Кисельова” чи деінде той чи інший політик. Іноді я думаю, що українці полагодили всі свої хатні проблеми, і їм просто нічим себе розважити, лише розмовами про політику.
Хай там зараз, – після президентського марафону. Маємо нарешті Порошенка, за тиждень по інавгурації він спромігся на кілька призначень, кілька телефонних перемовин (серед них – і з Путіним), а також пообіцяв припинити війну до минулої суботи. Не густо... Але й не звично, позаяк інший би на його місці, мабуть, не вилазив би із «ящика», мусолячи передвиборчі тези і звістки про те, як він «перетрахує» владу (Лукашенка(с)).
Скажу відверто, я не вірю, що інший, активніший президент був би здатен змінити хід історії. Я переконаний, що Україна – самодостатня і цілком освічена спільнота – мусить перейти тернистий шлях до аполітизації своїх громадян. І її влада – президент за президентом, уряд за урядом, парламент за парламентом, – із плином часу позбудуться ілюзій з приводу свого месіанства, якоїсь своєї особливої ролі, і дійдуть до стану суспільної „покоївки”, яка виконуватиме те, за що їй платять. Бо інакше, – інакше їй вкажуть на двері, без особливих скандалів і майданів, а тихо, згідно із написаними нею ж законами...
Вірити, що вчора у найвищий державний фотель сів, мов Пилип з конопель, найчесніший, найсправедливіший і найцивілізованіший, – у країні, де злодійство, корупція і нечесність стали нормою, – значить, бути наївним. Ми обрали того, хто, як на мене, найбільше годиться нині, бо ця система пририхтує роги й невмілому, непристосованому до неї ангелу.
Але, обравши, не вимагаймо неймовірного, хай Порошенко принаймні спробує гіркого (а ще вчора, перед виборами, солодкого) трунку влади. Не зважаючи на те, що про нього говоритимуть опоненти, що писатимуть у газетах і показуватимуть по ТБ.
Пильнувати все ж мусимо, помічати усі деталі трансформації особистості: бо люди на шляху до влади, і люди при владі, – різні. Не тому, що лицемірили виборцям, а тому, що осягли нарешті те, чого так гаряче прагнули, і воно виявилося важким тягарем. Якщо ж Порошенко упродовж перших ста днів не голоситиме „пробі!” на увесь світ, а тихо й непомітно візьметься за прибирання у нашому спільному домі, – значить, ми не схибили з вибором.
Ігор Гулик, головний редактор "Львівської газети"
