Не для проби…

Не для проби…
Колись великий Папа Іван Павло ІІ сказав, що «не живуть, не кохають і не помирають для проби!». Тобто живуть насправжки, не даючи собі фори, мовляв, - чернетка все те, що було досі, візьму радирку, ретельно витру зі своєї біографії непотрібне і спробую знову. Так, у принципі, не буває, та чомусь люди затято повторюють цей хибний досвід, сподіваючись на диво, - а раптом вийде! Не вийде, на жаль…

Двічі за новітню історію українці спробували переінакшити те, що мали раніше, двічі виходили на Майдан з надією і рішучістю «витерти» старий досвід і розпочати все спочатку. Помаранчева революція завершилася диктатурою Януковича. Ми стояли над прірвою, ризикуючи вкотре втратити країну. Останній Майдан втримав нас на фатальній межі, однак його наслідки виявилися геть не такими, як про те думали мільйони у центрі Києва.

Ми готові, як з’ясувалося, на хвилеві спалахи самопожертви, на різкі рухи «радирок», ба – навіть на реальні офіри життям. Однак, не годні досі втямити, що життя не дає нам шансу на «проби». Що розпочате один раз слід продовжити. Що ніхто, жодна влада, не дасть нам бажаного, якщо ми, спалахнувши, знову охолонемо і лишимо без нагляду те, за що боролися.

Це – вже не питання аргументів, переконань, це, радше, питання віри. Якщо її немає, якщо наші наміри обмежені рамками революційних імпульсів, якщо ми не здатні заради омріяного результату змінювати не лише владу, але й самих себе, якщо за безперервним потоком невтішних новин ми не бачимо головної мети, якщо негатив затуманив нам обрії, - то справа кепська. Обиватель – істота невибаглива, він у будь-якій ситуації віднайде для себе власну зону комфорту, з якої лише злобно оглядатиме довкілля, вишукуючи у ньому причини своєї упослідженості. Він ніколи не зважиться на крок, здавалося б, мізерний, порівняно зі всенародними здвигами, масовою жертовністю на Майдані чи на війні, - обиватель ніколи не обере на владу кращого за себе, розумнішого, кваліфікованішого. Бо це суперечить його власному его, його завищеній самооцінці, його переконаності у власній правоті і значущості.

Ми урешті-решт мусимо подолати у собі цей обивательський комплекс. Якщо, звісно, живемо не для проби. Адже вміємо зводити власні оселі не до піддашшя, а до «квітки». То чому легковажно постановили, що процес побудови держави завершується на банальній зміні фасаду? З іншого боку, якщо самі не вміємо класти цеглу, то наймаємо доброго муляра, з яким погоджуємо платню, рівно ж як і те, що він має зробити. І не ліземо з дилетантськими порадами, коли той працює, не вказуємо йому, скільки чого класти у розчин, не тримаємо васервагу. Ми довіряємо йому, принаймні, спочатку, хіба вже його огріхи чи відверта халтура стануть очевидними. Тоді просто звільняємо невмійка, шукаємо іншого…

Так і з нашими керівниками. Вони працюють так, як знають, вони, зрештою, такі ж як і ми, невмійки. Бо чи хтось досі пробував ламати систему, воюючи одночасно, - на Сході у прямому сенсі, а з невігласами, політичними недоброзичливцями, здирниками на внутрішньому фронті? Ці недосвідчені наші урядники теж наймають нібито знавців, та, на жаль, не завжди ці знавці адекватні ситуації і ризикам.

Я розумію, вірити владі важко. Тим паче українцям, для яких поняття держави і державних осіб завжди було синонімом окупанта, визискувача. Але, зрештою, хіба влада, хай навіть своя, є константою? Хіба під постійним недремним оком громади вона не здатна міняти свої шкідливі звички? Хіба не розуміє, що за першої-ліпшої нагоди її витурять зі зручних крісел? Гадаю, в Україні, на щастя, відповіді на ці запитання вже однозначні.

Ми справді живемо не для проби. Бо, зрештою, кожен день скапує, мов віск, з нашої власної свічі. Це – час відведений нам долею, і годі його марнувати на те, що відтак здаватиметься нашим же дітям дрібницями, половою, непотребом. Аби так не трапилося, варто спробувати виборсатися із мушль власного затишку, глянути на світ ширше, побачити перспективу, зрозуміти вчинки і мотиви інших, повірити іншим. І, якщо треба (а таки треба!), спробувати змінити самих себе.

Генерал Суровікін: інший російський командувач в Україні? Частина І – Мік Раян
Генерал Суровікін: інший російський командувач в Україні? Частина І – Мік Раян
Війна заради прибутку, а не перемоги? Україні потрібно більше ППО замість тисяч генераторів – Том Купер
Війна заради прибутку, а не перемоги? Україні потрібно більше ППО замість тисяч генераторів – Том Купер
5 нових маловідомих способів використання штучного інтелекту
5 нових маловідомих способів використання штучного інтелекту
Із зашморгом на шиї. Як працюють санкції проти росії
Із зашморгом на шиї. Як працюють санкції проти росії
Попередні уроки ведення бойових дій під час вторгнення росії в Україну. Аналіз Королівського інституту об’єднаних сил RUSI
Попередні уроки ведення бойових дій під час вторгнення росії в Україну. Аналіз Королівського інституту об’єднаних сил RUSI
Загроза від осі Китай-росія поглиблюється. Захід не готовий протистояти – Челс Міхта
Загроза від осі Китай-росія поглиблюється. Захід не готовий протистояти – Челс Міхта
Війна росії в Україні переміщує Чорне море з периферії у центр уваги НАТО – The Wall Street Journal
Війна росії в Україні переміщує Чорне море з периферії у центр уваги НАТО – The Wall Street Journal
Україна має шанс на полі бою у 2023 році. Але досі незрозуміло, як розгортатиметься війна – прогноз The Economist
Україна має шанс на полі бою у 2023 році. Але досі незрозуміло, як розгортатиметься війна – прогноз The Economist
ТОП ЧИТАЮТЬ КОМЕНТУЮТЬ
No articles
СТАТТІ
Попередні уроки ведення бойових дій під час вторгнення росії в Україну. Аналіз Королівського інституту об’єднаних сил RUSI

Попередні уроки ведення бойових дій під час вторгнення росії в Україну. Аналіз Королівського інституту об’єднаних сил RUSI