Навіщо Шуфричу той чемодан?
Наближається День Перемоги.
Дуже неоднозначний день у календарі багатьох країн світу, а в нас, українців, певно, найсуперечливіший.
Уже починаючи з того, що початок і тривалість самої війни та окупації території для українців були абсолютно різними.
Для закарпатців Друга світова розпочалася ще у 1938-му, а для галичан – 1 вересня 1939 року.
Оголошена Радянському Союзові 22 червня 1941-го війна стартувала на українських землях, і до кінця року більшу частину території УРСР було зайнято німецькими військами. Проте, східні райони Харківської, Ворошиловградської (Луганської), Сталінської (Донецької) областей тоді ще не були окупованими.
До 1 липня 1942-го оборонявся Севастополь, а 22 липня 1942 року, коли Червона Армія залишила місто Свердловськ Ворошиловградської області, вважається офіційною датою повної окупації території України…
Зворотній шлях нацистських військ розпочався 3 серпня 1943 року битвою за Харків; восени вони відступали за Дніпро.
До весни 1944-го від ворога було звільнено більшу частину Правобережної України, до кінця літа – Західну, а 28 жовтня завершено ліквідацію німецьких військ у Закарпатті.
Для українців Лемківщини і Пряшівщини бої точилися аж до 20 січня 1945 року.
На Закерзонні протистояння українців, викликане депортацією з рідних місць через договори між СРСР і Польщею, тривало до липня 1946 року, а з 28 квітня до кінця липня 1947-го відому операцію «Вісла» пережили українці Західної Галичини (південно-східні землі теперішньої Польщі) за пасивної підтримки радянських і чехословацьких військ…
Імовірно, відсутність чіткої наукової позиції України, як держави, до подій Другої світової війни, також називатимуться науковцями серед причин теперішніх подій у Криму та на Донбасі. Хоч американський філософ Дж.Сантаяна застерігав: «Хто не пам’ятає свого минулого, приречений пережити його знову»…
Жоден із очільників України не захотів взяти на себе цю важку ношу і відповідальність озвучити істину, що для українців досі відкритим є питання: якщо 9 травня – День Перемоги, то хто кого переміг: один загарбник іншого? один ворог – іншого? одне зло – інше? окупація декількох років змінилась на окупацію десятиліть?...
Проте, політика замовчування – «щоб не дратувати» - ні своїх співгромадян, ні уряди і народи інших країн, як показав час, не стала панацеєю, не вирішила проблем, породжених різним баченням і розумінням історичних проблем.
А от відсутність чіткої оцінки тих подій – і є той грунт, на якому так щедро плодяться «колоради і Ко».
Пригадуючи легендарне інтерв’ю Царьова на «Громадському», де Роман Скрипін виявив тупе незнання «головного поборника русскава міра» навіть дати початку Другої світової війни, не перестаєш дивуватися двом речам:
- це як сильно треба любити гроші, щоб бути готовим задля їх отримання виставляти себе на посміховисько,
-
невже в Росії така криза з підбором кадрів, що вони платять купу років гроші таким примітивам.
Зрештою, можна згодитися, що не всі «туплять» за гроші. Є й ті, що за ідею.
Як виглядає та ідея – то вже питання іншого порядку.
Може, банальна ситуація: кум кума самого кума, яка змушує відповідати отриманому званню, «тягнутися» до рівня того, чиїм кумом (сватом, другом) назвався?..
Ну, чесно, не знаю, як можна потрактувати недавні «одкровення» такого знаного політика, як Н. Шуфрич (газета «Сегодня», 20.04.2015р.). Зацитую мовою оригіналу:
«Как ни горько осознавать, но отныне ветераны чувствуют себя чуть ли не чужими на улицах городов, которые они освобождали».
(То нічого, що 70 років чужими почували себе в своїх рідних містах корінні мешканці. І з чужими назвами вулиць та площ, і в чужих помешканнях, бо найкращі будинки і квартири визволених міст «розбирали» ті, хто досі вважає себе «освободітєлямі».
Справжні учасники боїв, ті, яким вдалося вижити після нещадного винищення солдат на усіх фронтах війни під заспокійливе запевнення Г.Жукова: «Нам бабы еще нарожают», як правило, перебули ще тюрми і табори, й усе життя ледве животіли на подачки радянської держави, котра, в кращому випадку, згадувала про них напередодні 9-го травня. Вони давно повмирали від ран і віку. Хто вміє рахувати – хай прикине цю нескладну арифметику.
І ще: вони, справжні учасники боїв, ніколи нічого не вимагали і не просили. «Трєбовать» - це властивість тих, хто сидів у штабах, підписував розстрільні накази ( або й їх виконував), був відданими очима і вухами спецслужб).
«Чем ближе День Победы, тем бездушнее поступает действующая власть по отношению к нашим ветеранам».
(Тут можна було б знову заперечити політикові. Сказати, що значно більше користі, ніж від його інтерв'ю газеті з псевдопереживаннями за долю ветеранів, була б особиста робота з лідерами ДНР і ЛНР ( і тими, хто їх «навчає»), які анонсують «святкові розстріли під час параду 9-го травня (чи не тих самих ветеранів, бо молодші або давно повтікали, або власне стрілятимуть)…
Запитати, наприклад, його: чому він – такий великий захисник – не засудив вчинки діючої 2011 року влади, яка організувала провокації 9 травня у Львові, зіпсувавши свято «нашим ветеранам»? Чи ті «ветерани» були не проти? Чи про них взагалі тоді не йшлося?..
Або чому він не висловив претензій до тієї самої діючої влади, коли вона мовчки ковтнула заяву В.Путіна про те, що Росія перемогла б у Великій Вітчизняній війні без України?..
Це що було: повне співпадіння особистих поглядів пана Шуфрича з політикою «діючої» влади? із поглядами «роботодавця»? Чи все-таки пан Шуфрич виступає лише тоді, коли це замовили і оплатили?)
Зрештою, кому аж так вже не підходить українська діюча влада, завжди має змогу поїхати туди, де вона набагато краща і людяніша, яку так не перестає (чи за ідею, чи за гроші) хвалити Нестор Іванович…
«З нагоди 9 травня у російському Єкатеринбурзі ветеранам влаштували чаювання між надгробків і траурних вінків. Чай з цукерками і фронтові сто грамів ветеранам запропонували випити в ритуальній залі, серед похоронних атрибутів. Старенькі були приголомшені, коли побачили, де їм пропонують святкувати. Адміністрація закладу каже, що лише дала можливість ветеранам пом’янути померлих… Також ветеранам подарували букети штучних квітів і пакет з «презентами»: пам’яткою про похорон і кремацію, знижкою у 10% на пам’ятник, іконою і маленьким календарем» (газета «Високий Замок», 24-26.04.2015р. Там же можна подивитися і фото).
Усього п’ять коротких речень, але як влучно вони вмістили в собі весь історичний шлях від Московщини до нинішньої Росії, всю «человєчность» їхньої влади, «батьківську» турботу про кожного, і про ветеранів зокрема…
Наведу ще одну цитату. Вона особливо знакова з огляду на дату її опублікування - 8 червня 2011 року (газета «Україна молода», Юрій Гірний):
«…чи уявляють лідери та члени російської п’ятої колони свою подальшу долю? Гіпотетично припустимо, що ідею «єдінава русского міра» досягнуто. Їхніми руками нищать усі 20-річні здобутки українського народу, а далі за логікою потрібно замести сліди злочину. Можна знищити архіви,.. можна наговорити, понаписувати «казок», купити ЗМІ,.. але залишається найважливіше, виконавці злочинів – живі свідки, і тепер їх черга, бо «мавр зробив свою справу, мавр може йти». Як свідчить історичний досвід Росії, Совєтського Союзу, маври можуть йти тільки на той світ – «слішком многа зналі. Нє всє сразу, но па очєрєді і пад разнимі соусамі і прєдлогамі». Це чекає всіх диригентів, «ті, що ручками махають», і кнопкодавів у Верховній Раді та поза нею. Всіх, хто сьогодні махає прапорами окупанта, всіх, хто вимагає «второво государственново язика». Так було в царській Росії, так було в Совєтському Союзі, а досвід у цій царині багатющий, арсенал способів та засобів знищення широчезний»…
…Ще Дж. Свіфт сказав: «Партія – глупота мільйонів заради вигоди одиниць». Може, Н.Шуфрич і зараховує себе до тих одиниць, які мають з партійних справ особисту вигоду, але збоку більше скидається на те, що він – серед тих мільйонів, за ленінським визначенням – «корисних ідіотів», глупотою яких користується (до пори і часу) якась зовсім інша «одиниця».
Не розуміти цього зараз, після стількох посланих «сигналів», після «розводу» тих, хто сам ще не так давно «розводив, як кошенят» інших - це повна політична сліпота.
Мало ймовірно, щоб такий досвідчений політик, як Нестор Іванович, не бачив того, що відбувається довкола.
Дивно , що він хоче бути серед тих «мільйонів» і далі тягати той чемодан без ручки...
Чи мусить?..
