RSS
ПОЛІТИКА БЛОГИ

Навіщо нам вибори?

Вибори нам не потрібні бодай тому, що ми обираємо владу, якій вони теж на фіг здалися...
У позірно „демократичній” Україні така постановка питання сама собою виглядає безглуздою. Однак у ситуації з виборами до місцевих рад, які планувалися на цьогорічну осінь, не все так просто.
Навіщо нам вибори? Фото: АFР

Кажуть, що їхня ймовірність 50 на 50, і не відомо, чи будуть ці елекції реальними, особливо з огляду на «децентралізацію», де ще й кінь не валявся, на ілюзорну адміністративно-територіальну реформу, взагалі – на невпевненість київських владних еліт у тому, що воно їм треба… Хоча Порошенко вчора категорично заявив, що обиратимемо солтисів і мерів, а також місцеві ради за будь-якої погоди.

Але кожен, хто бодай трохи цікавиться політикою і всіма наслідками, які з неї випливають, уважатиме за потрібне сказати кілька засмальцьованих фраз на кшталт того, що нарід у нас є джерелом влади, що таким чином та ж влада бодай трохи почуває себе відповідальною перед тим колодязем, з якого п’є не нап’ється...

Але гляньмо чесно у вічі сусідові і зізнаймося, що вибори нам не потрібні. Хіба аби мати нагоду пошпацерувати попід руку із чоловіком чи дружиною до виборчої дільниці і вкинути туди цінний папірець з кількома ступенями захисту. Видрукуваний, до речі, за наші гроші...

Вибори нам не потрібні бодай тому, що ми обираємо владу, якій вони теж на фіг здалися... Ті, хто гучно називає себе „елітою”, щойно втрапивши, скажімо, до зали парламенту, акурат із масажного салону свого покровителя, стають фактично тією ж радянською номенклатурою. І, погодьтеся, є цілком самодостатніми для того, аби поміж собою вирішити питання ротації, взаємозаміни чи, до прикладу, термінів свого перебування у владних кріслах.

Але ж, скажете ви, є Конституція. І на цей ваш відчайдушний зойк у них знайдеться цілком адекватна відповідь. Зрештою, так буває завжди, коли надходить час змінювати президента. Разом із ним змінюють Основний Закон, а перед кожними виборами до Верховної Ради (навіть уночі проти дня елекцій) – правила гри. І головне, ми тут – ні при чому, бо, зізнаймося, хто з нас може зупинити руку позивача чи перервати „змістовний діалог „зацікавлених у справі” законодавців і суддів? Ми тихо спимо, а вони справляють собі комфортніші умови для свого ж таки обрання.

Із усвідомленням того, що вибори – то простенький симулякр народовладдя, живуть усі: від двірника до Президента. Із знанням таємниці, що кожна електоральна кампанія – то гра, яка вартує свічок (себто поважних гонорарів) безбідно існують тисячі політтехнологів, кліпмейкерів, артистів, правників і так званих „громадських авторитетів”, „знакових осіб”. І навіть селюк, „маленький українець”, якому до столиці, мов до неба, чудово втямив, що він не впливає на процес, що його голос – це глас волаючого серед незасіяного фермерського поля. „Вільні вибори хазяїнів аж ніяк не скасовують існування хазяїнів і рабів”.

Якось німецький журналіст Гергард Гнаук зауважив, що Європа давно звикла до вибору „меншого” чи „більшого” зла. А, може, їм також вибори не потрібні. Бо, погодьтеся, бавитися у народовлання ми навчилися добре, а ось відповідати за тих, кого обрали – нам зась. Ми фізично не можемо зробити цього, оскільки, по-перше, віддаємо їм всі інструменти, а, по-друге, нам забракне життя, аби займатися усім.

Ігор Гулик, головний редактор "Львівської газети"

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

29 05 2015 10:41
ТЕГИ: вибори
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ