Наша колективна неспроможність відстоювати свої права, неодмінно призведе до втрати державності
Тому справи у нас в державі щоразу гірші, видається, що влада тупішає на очах, зміна вивісок і недолуга кадрова політика призводить до призначення, усіх наступних чиновників, що раз нижчого інтелектуального рівня свідомості. Опозиція не стала реальною альтернативою зміни влади, адже там, де два українці, появляються три гетьмани. Тому і не можна відкладати працю над чимось духовним, величним і вічним, як будівництво власної держави до того часу, допоки не задовольниш свої звичайні людські потреби, адже потім буде пізно. Ми, маленькі українці, з нашої мовчазної згоди, віддаємо матеріальні блага в руки тим, чий зміст життя є матеріальним, хто хоче тільки хліба і видовищ.
Та чи можна працювати на користь людям сухою та заспаною душею, чи можна зрозуміти людину, коли спить почуття любові до власного народу, коли не хвилюється серце за нього, коли не вітають в голові чудні невловимі фантазії прекрасного життя рідного народу.
Але чому на сьогодні переважна більшість українців не готові брати участь у революційних змінах своєї країни?
На сьогодні, політичними силами широко використовуються PR- технології, в основі яких лежить психологія комунікацій, а методи психології управління ігноруються, які спрямовані на формування готовності до дій. Психологічна установка маленького українця „моя хата скраю”, говорить про низьку вмотивованість колективно вчиняти будь- які дії взагалі.
Вхопившись за це, політики стараються доволі примітивно вирішити усі свої питання шляхом підкупу, використанням адмінресурсу і т.д. Як результат всеосяжна апатія і негативне ставлення до політиків, як таких.
Фундаментом системи управління будь- якого державного устрою є загальні цілі, закріплені цінностями народу і цивілізації. Чіткі установки на дії, конкретно описуючі майбутнє, дають зрозумілу установку на спільні дії і знімають страх невідомості, нейтралізують вроджений інстинкт самозбереження. Тому ми і живемо в страху, бо не відаємо, що нас чекає завтра. Бо нема впевненості в щасливому майбутньому своїх дітей, у розвитку та веденні бізнесу, захисту майна та капіталів. В такій ситуації людина не здатна на активні соціальні дії, усвідомлюючи, що це підвищує в рази ризик втрати всього, в чому має матеріальну потребу, тому і пристосовуються з метою захисту своїх особистих інтересів до будь кого і будь чого.
Люди вже просто не підуть голосувати, не захочуть змінювати будь - яку владу, не будуть вчиняти будь - яких дій до тих пір, допоки не матимуть відповіді на запитання „Навіщо?” Тому конкретна мотивація діяти наступить у кожної людини лише тоді, коли відповідь на запитання „навіщо?” співпаде з потребами людини. А цінності об’єднують людей лише в процесі досягнення цілей.
На сьогодні ні одна політична сила, ні провладна, ані опозиційна не представила українському народу чіткого плану дій чи стратегії, навіть не запропонувала консолідуючої загальнонаціональної ідеї.
Тому психологічний стан народу рівносильно – незадоволений. Чи готові сьогодні українці у своїй критичній масі до революційних змін для захисту своїх інтересів, через представлені зараз опозиційні сили? Напевно ні. А коли вони з’являться? Правильно, лише тоді, коли перед загрозою будуть власні інтереси. Чи зміниться ситуація в недалекій перспективі? Час покаже, лише по факту системних змін в тій чи іншій політичній силі, яка визначить принципово суттєві зміни в системі державного управління.
Основною проблемою України, на даному етапі, є криза системи управління. І якщо ні одна політична сила, в найближчий час, не збудує принципово нову модель партії, а потім і не запровадить нову систему управління державою, то у нас так і нічого не зміниться.
