RSS
ПОЛІТИКА БЛОГИ

Наказ Порошенку – даєш українізацію!

Відкритий лист-наказ виборця 12-му Президенту України Петру Порошенку про невідкладність українізації

Високодостойний пане Петре!

               Ваша блискуча і блискавична перемога вселяє надію, що дійсно заживемо по-новому. Такого карколомного успіху на виборах не мав жоден з кандидатів у президенти. Виграшу в один тур ще удостоївся лише перший президент новітньої України Л.Кравчук. Але відрив від найближчого конкурента на виборах у Вас найбільший – 41,89%. Це результат кращий ніж у того ж Кравчука на 3,57%. Кредит довіри отриманий Вами у виборців – величезний. Але, кому багато дано, з того і багато спитається.

               Жоден з Ваших попередників у незалежній Україні, свідомо чи не свідомо, так і не спромігся вирішити головне завдання нашого часу – Українське Питання. Бо для чого ж тоді і для кого було проголошувати незалежність? Українці скористались своїм правом на самовизначення, сподівались, що стануть господарями у власній державі. Але не так сталося, як гадалося. В Україні продовжувалось панування неукраїнської меншості над українською більшістю. Зі всіма негативними явищами: занепадом української мови, культури, звичаїв, традицій – всього того, що вирізняє нас українців від інших, є нашою ідентичністю, кодом. І як наслідок - маємо перманентну недовіру до влади в Україні, як питомо чужої і ворожої до українства. Майданні протести 2003 і 2013-14 років найкраще тому підтвердження. А там, де денаціоналізація відбулась найглибше, вже маємо окупований Крим, терористів  на Донбасі, диверсії в Одесі тощо.

                 Відповідь на “що робити?” слід шукати у нашій історії. Коли російські більшовики у 1920 році окупували самостійну Українську Народну Республіку вони наштовхнулись на небачений опір місцевого українського населення. З метою упокорити Україну москалі вдались до єзуїтського прийому – взяли на озброєння теорію першого президента тієї ж УНР М.Грушевського про необхідність і першочерговість українізації для остаточного звільнення українства з московського рабства. Отож, з 1923 по 1933 роки в УРСР небаченими темпами зростала кількість україномовних навчальних закладів, газет, театрів, все діловодство перевели на українську мову. Українців за національністю масово ставили на керівні посади. Це було справжнє національне відродження, що дало світові багатьох визначних діячів-українців в галузі літератури, культури, науки тощо. Саме тоді зродилось гасло-дороговказ М.Хвильового “Геть від  Москви!”, але для московських імпер-комуністів це вже було занадто - почались репресії, терор.

                Дуже символічно, але написання цього листа співпало з іншою сумною і водночас повчальною історичною датою. 5 червня 1775 року російські царські війська за наказом імператриці Катерини ІІ зруйнували українську вольницю Запорозьку Січ. Почалось тотальне нищення всього українського, силою насаджувалась російська мова, традиції, спотворювалась наша історія, відбулось масове переселення росіян в Україну, вони ж заполонили тут більшість керівних посад. Згодом цей процес назвуть русифікацією. Хоча б коректніше його називати омоскаленням. Адже, Русь – це Україна, а росіяни (москалі) до Русі жодного стосунку не мають, хіба що вкрали цю назву нашої держави.

                З новою силою русифікація була розгорнута в УРСР та на інших українських етнічних землях Радянського Союзу після Голодомору-геноциду українців, організованого тією ж московською окупаційною владою. І лише після проголошення незалежності України у 1991 році процес дещо пригальмувався, але не зупинився. Зрозуміло: аби подолати русифікацію необхідно провести зворотній процес - українізацію. Русифікація нав’язувалась силою і українізація повинна втілюватись через тверду і рішучу державну політику протекціонізму.

              У “Мині Мазайлі” П.Куліша головна героїня верещить, що “лучше быть изнасилованной, чем украинизированной”. Таке світосприймання і у нинішніх сепаратистів на Сході і в Криму. Але, собаки гавкають, а караван іде. Годі зважати на лемент українофобів, що заважають будувати українську Україну, бо, скажімо, російськомовна Україна, це вже не Україна, а Росія.

              Що першочергово вчинили російські окупанти в українському Криму. Заборонили трансляцію українських телеканалів, тут же перевели на російську мову українські школи, вищі навчальні заклади, закрили українські церкви УПЦ КП і УГКЦ,  і навіть встигли демонтувати пам’ятник гетьману України П.Сагайдачному. І це на нашій землі! Ну, а в самій Росії, де українців втричі більше, ніж росіян в Україні, - немає жодної української школи, не видається жодної україномовної газети, не кажучи вже про відсутність українських радіо- і телепередач, театрів тощо. І це на тлі  постійного волання з боку РФ про порушення прав росіян в Україні.  Чому ж тоді в Україні досі на телебаченні і радіо панує окупаційна російська мова, чому більшість газет і журналів видається російською і масово завозиться з Росії російськомовна література, чому українська держава фінансує російські школи і внз, чому безкарно веде промосковську пропаганду УПЦ МП? Чому у Верховній Раді України лише 22% українців, чому в державних адміністраціях на Сході і Півдні України панує недержавна мова?

                 Ваше гасло жити по-новому, в яке увірували майже десять мільйонів громадян України, слід розуміти як жити по-українськи.

                 В ім’я “Небесної Сотні” - даєш українізацію!

Ростислав Новоженець,

президент Благодійного фонду “Україна-Русь”  

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

05 06 2014 23:07
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ