Майдан і «ескадрони смерті»
Хто кого підставляє, кому на руку фактичний терор проти активістів та просто «інакодумців», щупальця чиїх іноземних спецслужб задіяні у залякуванні громадян, - розберемося потім.
Нині я схиляюся до думки, що в Україні влада задіяла останній аргумент – той, яким колись послуговувалися диктаторські режими Латинської Америки - "ескадрони смерті". Історія зберегла їх назви – «Біла Рука», «Карибський легіон», «Око за око», «Пурпурна троянда» etc.
Але історія ще не придумала титли для українського феномену – кримінальних мобільних груп, призначених для брудної роботи.
Однак мета єднає і тих, - аргентинських, зокрема, і наших. Як пише Вікіпедія: «Цілями ескадронів смерті зазвичай є ті особи, які складають небезпеку чи є небажаними для організаторів і спонсорів ескадронів. Це можуть бути політичні, релігійні та профспілкові лідери й активісти, журналісти».
Видається, ще однією спільною рисою є «організатори і спонсори» - авторитарна влада.
Різниця ж суттєва – за океаном режими не послуговувалися криміналітетом - зазвичай там на себе функції «чистильників» брали на себе різні воєнізовані організації, спецпідрозділи армії та поліції чи прості найманці, як правило, приховуючи свій зв'язок із правоохоронними органами. У нас навпаки – МВС намагається ретельно приховати свій стосунок до «тітушків», «мобільних груп», хоча ЗМІ вперто тицяютьу неспростовні факти – ці групи тренуються у відомчих спортзалах, користуються дорогими авто і змінними номерами, часто нахабно діють на очах «правоохоронців» із їхньої мовчазної згоди.
На теренах, куди так наполегливо запрошує Україну Путін і не менш наполегливо рветься Ніколай Азаров, найрезонанснішою стала діяльність «ескадронів» у Білорусі та Казахстані. Серед жертв – опозиційні білоруські політики Юрій Захаренко й Віктор Гончар, журналіст Першого російського каналу Дмітрій Завадскій (Білорусь), опоненти Назарбаєва - Алтинбек Сарсенбаєв та Заманбек Нуркаділов.
Україною вже колись ширилися чутки про таємничі «ескадрони смерті», і їх спровокувала, - це фатальний збіг (!) - смерть Гії Гонгадзе.
Те, що трапилося із Тетяною Чорновіл під Борисполем, - не просто брутальна розправа. Це удар у заборонене місце суспільства, - у нашу пам’ять про Гію. Це – безапеляційний доказ того, що непокаране тоді зло обов’язково плодить інше – зухваліше, витонченіше, - як, зрештою, будь-який непокараний гріх.
Я розумію, що для більшості громадян України це зло майже непомітне на тлі щоденного, щогодинного приниження, грабунку, насильства і «безпредєла». Але урешті-решт навіть найбайдужіший обиватель мусить зрозуміти просту річ. Досі він мав бодай якийсь шанс розповісти комусь (тим же журналістам) про всі свої кривди. Бо вони були голосом, хай кволим, хай іноді заангажованим, хай часами фальцетним, - але голосом громади. Тепер цей голос намагаються убити, задушити газом, знищити.
...Україною гуляє «братва». І скільки б не мовчав гарант наших прав і свобод, він мусить нарешті усвідомити, що кожна витівка кримінальних «ескадронів смерті» - це ще один пункт до його особистого обвинувального висновку. Якщо такий, звісно, буде. Бо, знаєте, мовчазних свідків теж, зазвичай, не милують...
Ігор Гулик, головний редактор "Львівської газети"
