"Якщо потрібна блокада, якщо треба бомбити Донецьк для того, щоб повернути його в Україну, зробіть це!"
03 червня 2015, 16:53
Щойно мав дивовижну розмову з патріотом, який живе в Донецьку і бачить свою місію в тому, щоб продовжувати жити в Донецьку і пояснювати людям, що відбувається.
Ми говорили про можливість блокади, про складності пов’язані зі штурмом Донецька, коли минулого літа, уникаючи жертв, наші війська відмовилися від такого штурму. І ось, що він мені сказав: «Уяви на мить таку ситуацію – твій Київ окупованим ворогом. Ти знаходишся всередині і мрієш про звільнення. Ти б радів тому, що в кількох кілометрах від тебе стоїть українська армія і не звільняє місто? Навряд чи! Ти би казав: «Швидше, давайте! Починайте атаку! Я і сам візьму виделку і приш’ю якогось ворога!».
Ти б ненавидів українську армію за те, що вона під час знищення твоїх ворогів завдала тобі особистої шкоди. Брєд!!! А хіба тим хлопцям, які стоять у Пісках, Авдєєвці, Широкино, Щасті чи Станиці Луганській ворог не завдає шкоди? Хіба він не травмує їх фізично і морально? Хіба він не вбиває їх, зрештою? І невже ця смерть для них менша трагедія, ніж тут вибиті вікна і голодний пайок?
Не ставтеся до нас як до виродків і зрадників! Серед нас теж чимало патріотів. Не всі. Але ж і в українській армії, чи Національній гвардії далеко не всі фанатичні патріоти. Просто це війна, під час якої одні вмирають за Україну в окопах, інші у своїх квартирах, одні не доїдають, бо блокада, інші не доїдають, бо…(все для фронту, все для перемоги), або просто тому, що як в Дебальцево, в аеропорту чи на Савур Могилі перерізані комунікації. І ніяк не довести їжу воду чи боєприпаси.
Тільки ми – жителі Донбасу – реально винні в тому, що не змогли повстати проти диктатури, проти окупантів, проти совка в собі. І ми заслужили на своєрідне покарання. А ті хлопці, які мокнуть в окопах, ті волонтери, які відбирають найкраще у своїх родин, вони і проти диктатури повстали, і проти окупантів воюють, і совка в собі вбили. І до того ж приносять себе – очищених і патріотичних – в жертву за Україну, в жертву за нас – не таких очищених, і не таких патріотичних.
Тому припинить розмови про наші зручності! Якщо потрібна блокада, якщо треба бомбити Донецьк для того, щоб повернути його в Україну, зробіть це! І ми, якщо вціліємо, будемо вам вдячні. А якщо не вціліємо, то все одно будемо вдячні…».
Отакий дивовижний монолог, який все перевертає із ніг на голову. Пригадую нещодавню розмову з дуже літньою краматорчанкою, яка виклала свої сім тез, 5 з яких я оприлюднив, а дві так і не встиг. Вона теж говорила шокуючи для мене слова, ніби надто правильні. Особливо оце її: «Якби мені не було не понад 70, я би взяла автомат і захищала Україну».
Донбас він дивний. В ньому стільки неправильного, стільки перекрученого і незрозумілого, що правильне і зрозуміле приймається, як своєрідний стрес. Але це теж частина правди про Донбас. Я справді знаходячись в окупованому місті хотів би, щоб його атакувала і захопила українська армія. Зрештою, хіба мало наших бійців викликають вогонь на себе?
