Мантуя
Тоді це було родове місто герцогів Гонзага. Іх двір рахувався одним із самих блискучих в Європі. Вони розводили кращих коней, мати тоді коней від Гонзага було крутіше, ніж зараз Бентлі, розповідає Алекс Волинський.
Найвідомішим з цього роду звичайно був Федеріко ІІ, І-ий герцог Гонзага ( 1500-1540).
Його батько був маркіз Франческо Гонзага, ще той вояка, один з кращих полководців Італіі, воював то на боці Папи проти Імператора та Венеціі, то навпаки, на боці Венеціі проти Папи, поки зрештою не підхопив сифіліс і від нього ж і помер.
Мати, Ізабелла д'Есте, яку називали першою дамою Відродження, товаришувала з да Вінчі, Рафаелем, Романо, вони не раз заіжджали до неі в гості на пару пляшок вина чи на піццу ( каву тоді в Ітаоіі ще не знали ), іі портрет писав Тиціан, а потім навіть Рубенс, коли вона приіжджала до Риму, то сам Папа особисто зустрічав іі як королеву. Баришня була розумна і продумана.
Юність Федеріко пройшла при дворах французького корооя та Папи Римського, там же він навчився дипломатіі на рівні мистецтва.
В 15 річному віці маман знайшла синку нєвєсту, таку собі Марію Палеолог. Вона була донькою Вільгельма Палеолога, з древнього аристократичного роду нащадків візантійських імператорів, якому належало графство Монтферрат. Чувак реально дуже хворів, стояло питання, коли ж він склеіть ласти. В нього правда, ще був брат Джованні та син Боніфацій, але і вони були такі ж хворобливі, питання стояло, хто перший зіграє в ящик.
Ще ті інтригани, синок з мамою прикинули, що в результаті одруження дуже скоро графство стане іхнє. І ось 15 річний женіх одружується на 8-річній нєвєсті. Тоді такі фішки траплялися, правда, шлюб вважався повноцінним з моменту консумаціі нєвєсти ( тобто позбавлення іі цноти). Після весілля Марію відправили до мами, подалі від жєніха, щоб не начудив, і щоб підросла. Дєло било в шляпе, но...
Сталося чудо, і виздоровів братик Боніфацій. Стало ясно, що він і успадкує саме графство.
Гонзага з мамою малость призадумалися і він зробив ще той фінт вухами. Він звинуватив свою на той час уже 15-річну дружину та іі матір, свою тещу Анну Алансонську ( ну, від тещі завжди можна чекати різних пакостєй ) в тому, що вони хотіли отруіти його коханку, таку собі Клаудію Боскетті. З нею він крутив роман вже пару років, навіть побудував спеціально шикарний Палаццо Те (чайна хатинка), для романтичних зустрічей з нею. Ну і не тільки з нею, від батька він отримав ще той набір генів.
Сам палаццо вийшов шедевром, особливо зал Купідона та Психеі. Невипадково, оскільки розписував стіни палаццо найкращий учень Рафаеля, Джуліано Романо. Але історія таки не про Палаццо.
Маркіз (ще маркіз) Федеріко звертається до Папи Римського з проханням розірвати його шлюб, оскільки після такоі підстави він не зможе провести обряд консумаціі. Як він пояснив, совість не дозволяє йому таки нарешті переспати з такою коварною дружиною, а від одного вигляду тещі в нього почнеться печія та ікота. Папа прикинув, що відмазка серйозна, і шлюб скасував.
А нашому ж юному маркізу захотілося стати герцогом. Понти, понти, хто на них тільки не вівся.
В Мантую тоді якось заіхав імператор Карл і мама з сином зустріли його як сі налєжи. Імператор теж мав проблєму. В нього була така собі племінниця, Джулія Неаполітанська, трохи товста, трохи негарна, трохи тупа зануда, яка давно і конкрєтно засиділася в дівках. Ось він і запитав чи не хоче наш юний маркіз одружитися на такій красуні, а заодно стати герцогом. Федеріко поняв, що ось нарешті він зустрів своє справжнє кохання. А то що нєвєста на 8 років старше, то навіть краше. Менше буде на всякі шмотки грошей тратити. За свадьбу добазарилися швидко, що відгуляють іі через рік. Правда, герцогом Федеріко став відразу.
А в цей час сталися певні зміни. Помер Вільгельм Палеолог. Але його син Боніфацій, хоч і виздоровів, недовго тішився новим своім статусом. Поіхав покататися на конику, впав і головою об пеньок. І всьо. По ходу, Марія таки мала отримати в посаг ціле графство. Правда, Лишався ще дядя Джованні, але він уже мав під 40 і весь час хворів.
І ось еаш вже герцог Гонзага іде до імператора і каже, що як справжній джентельмен він не може лишити напризволяще юну сирітку Марію. Бо совість не дозволяє. А він ж був дуже совісний. Імператор малость офігєл, але ж нічого не зміниш. Правда, сказав виплатити родичці 50 000 золотих дукатів. Не питання доя герцога, особливо коли на кону його совість.
Далі Федеріко звертається до Папи з проханням таки визнати його шлюб дійсним, мотивуючи це тим, що йому останні півроку лише і сниться консумація юноі Маріі, він навіть істи нормально не може, всі думки про одне. Понтифік звичайно, не зміг відмовити такому обгрунтованому проханню. Шлюб було знову визнано дійсним.
І тут, на превеликий жаль молодого герцога, який навіть не встиг провести консумацію, Марія захворіла і помирає. Горе Федеріко нестерпне, хлопець не знає, для чого далі жити. Але... В Маріі є менша сестра Маргарита. Ну не може наш ддентельмен лишити іі саму сиротою, звичайно. Він сватається до неі, і це була любов з першого погляду.
Весілля, консумація, щасливий шлюб і пятеро дітей. Нагорода знайшла свого героя, доля завжди заохочує добрих людей.
P.S. замість хеппі-енду. Дядько щасливоі нєвєсти, вічно хворий Джованні Палеолог вирішує вчинити подвиг, дати продовження славетному роду Палеологів. Сідає на дієту, починає вести здоровий спосіб і займатися спортом, щоб таки одружитися і виростити сина. Незнаю, хто був в нього свахою, людина мала чудове почуття гумору. Йому зісватали ту ж таки Джулію Неаполітанську, яка все ще була в дівках. Весілля вони відгуляли козирно. Правда, нєвєста, яка свою першу шлюбну ніч чекала вже немало небагато 41 рік ( а це вам не хухри мухри ), не стала танцювати ні 7/40, ні обтанцьовувати дружок, ні кидатися букетом, як того вимагають національні італійські традиціі, навіть коровай не ділили. З нетерплячки ледь дотягнувши до вечора, вона потягнула свого коханого чоловіка в спальню, на термінову консумацію. І там вона нарешті влаштовала омріяний бенефіс. І він в неі вдався. Настільки, що на ранок наступного дня граф Палеолог, останній по чоловічій лініі нащадок гордого і славетного аристократичного роду, нащадок останньоі династіі візантійських імператорів, помер.
Sic transit gloria mundi.
