RSS
CУСПІЛЬСТВО БЛОГИ

Лиш отримавши підтримку відчуєш себе вдома

"Можливо, я в цьому самотній, але деколи, коли я дивлюсь на безпритульних, вбивць, на просто негідників або п’яниць, я раптом починаю уявляти собі їхні дитячі фотографії. На цих знімках вони такі ж, як ми з вами на наших. І те, що ми виросли не такими як вони, лише дивовижна випадковість". (с) Дастін Хоффман

Життя – неочікувана річ. За шеренгою довгих однакових днів все може змінитися в один момент. Хтось блискавично підніметься вгору, а когось стрімко опустить вниз. Й ніхто не здатен передбачити цих крутих поворотів долі, як не змогли й вони  - безхатченки. Щодня ми стикаємося з сотнями із них: на вуляцях, в транспорті, в парку. Як би ми не старались не помічати цієї проблеми, нам не втекти від неї в заплутаному лабіринті вулиць.

Неможливо достовірно підрахувати точну кількість безпритульних. Минулого року їх, за офіційними даними, нараховувалось 30 тисяч. Соціологи стверджуюють, що з початку 2012 їх кількість зросла в півтора рази. Та за точність всіх цих цифр важко ручатись, оскільки навіть у Франції їх офіційно нараховується близько ста тисяч.

А ти вже застрахувався від невдач?

Вони брудні і неохайні, а в їхніх очах часто озлобленість на весь світ. Світ, що проти них, через який вони попали в таке скрутне становище. Нас це лякає, нам неприємний їх зовнішній вигляд, нам здається, що вони самі у всьому винні. Та ці брудні, п’яні, подекуди агресивні люди, котрих ми щоденно бачимо на вулицях міста – лише наслідок.

Ніхто не застрахований від невдач. Розлучення, втрата роботи, невиплачений кредит – ніхто не може ручатися, що з ним цього ніколи не станеться. Зачасту безхатченки є просто жертвами несправедливих обставин, наприклад скороченнями на роботі, чи обману шахраями. Тисячі сімей опинилося на вулиці через неможливість виплатити кредит, і нічого вже не повернути. Осуджувати цих людей – не варто, адже ніхто достеменно не знає, як і за яких обставин ця людина втратила дах над головою.

Звільнись від стереотипів.

ЗМІ як виразник думки народу.

Програма «Правокація» на ZIK

Програма про те, як журналісти «перевтілюються» в бездомних. Мало того, що це само по собі неетично, це ще й приносить їм неймовірний заряд позитиву, яким вони з радістю діляться з глядачами.

Програма «Народний суд» на телеканалі «Інтер»

Туди запросили людей, які були під ризиком стати бездомними та художника Сергія Пояркова як експерта. Його думка, в якій він намагався усіх переконати, звучить щось на кшталт «есть люди, которым просто нравится вонять».

В такому ж напрямі працює і більшість друкованих ЗМІ, Ось, наприклад, кілька заголовків, що наглядно демонструють ставлення журналістів до безпритульних:

-У Львові бомж і зек згвалтували пенсіонерку до смерті

-У Львові бомж крав мобілки у маршрутках

-Львівські бомжі, не поділивши смітника, вдалися до вбивства

-Королівство львівських бомжів

-Безпритульні в Україні:історії та обличчя українських клошарів

-Львівські бомжі – найосвіченіші в Україні!

-Перший крок до сортування сміття у Львові вже зробили бомжі

Ніхто не намагається замінити образливе слово «бомж» на безхатченко, безпритульний чи бездомний. В заголовках проскакує іронія, подекуди – відверте глузування. А найгірше те, що ЗМІ – це відображення народної думки. То невже люди розівчилися співчувати?   

Скиньмо пута

В нашу свідомість перейняте з російської «бомж» закралось як щось неприємне й навіть в деякій мірі глузливе. В розумінні пересічної людини, бомж – це брудна й неохайна людина, що валяється п’яною десь неподалік від смітника. В цієї людини відсутні які б то не було поняття про культуру, мораль, і зачасту вона сама є винуватцем своїх нещасть. Це судження наскільки глибоко врослось в нашу свідомість, що ніхто й не старається шукати в безхатченках хоча б якихось позитивних якостей. І переконати когось, що вони є – майже непосильне завдання.

Коли у Львові в 2009 вдалося врешті знайти приміщення для нічліжки безхатченків, здавалося – проблему вирішено. Та все виявилося не так просто. Чотири рази влада змушена була скасовувати своє рішення. І щоразу причиною ставали саме протести мешканців сусідніх будинків. Тож вп’яте про це просто не повідомляли, тож в людей не залишилося іншого виходу, як прийняти рішення постфактум. І,от чудо – за весь час, доки нічліжка працювала, від жителів не надійшло жодної скарги на девіантну поведінку безпритульних, котрі її відвідують.

Тому треба пам’ятати: стереотипи діють за принципом ланцюга. Вони сковують наше мислення, позбавляючи нас здатності дивитися на речі широко. І це в багатьох випадках стає перешкодою на шляху до пізнання правди. Адже упереджене ставлення до безпритульних зачасту буває необгрунтованим. Як виявили соціальні дослідження, серед безхатченків значна кількість кваліфікованих працівників, а кожен п’ятий з них має середню освіту.

Терниста стежка до змін

В кожного в житті може настати переломний момент, лінія, що ділить наше життя на «до» і «після». В цей час ми відчуваємо непереборне прагнення до змін.

І в безпритульних настає жагуче бажання позбутися цього статусу, й почати життя з чистого листа. Всі ми чули жартівливий вислів «без бумажки ты букашка». Та насправді це зовсім не жарти, оскільки саме за таким принципом влаштовано теперішнє суспільсво. Отож, крок перший – похід в ЖЕК.

Виготовлення документів – кропітка справа. Часто воно розпочинається після 5ти, а то й 10ти й більше років після моменту їх втрати. Та втім, бувають й значно складніші ситуації, коли людина взагалі не може знайти, де вона була зареєстрована. Наприклад, адреси гуртожитку були викуплені або перейшли до іншого власника. І як в такому випадку довести, що реєстрація взагалі була? Паспорт без цього оформити неможливо. Тому потрібно обробити величезну кількість документів, аби відкопати давню інформацію. Щоб працівники ЖЕКу взялися за це, їх потрібно «заохотити». А що ж може запропонувати їм безпритульний? Отож бо й воно. А документи – це перша сходинка в шляху до змін, пропустити яку неможливо.

Фонд «Соціальне партнерство» розробив програму захисту безхатченків. На разі вона ще не втілена в життя, проте будемо сподіватися, що скоро буде. Суть програми в тому, що у виробленні документів безпритульним допомагатиме соц. працівник, який супроводжуватиме їх до всіх необхідних інстанцій. Приведення програми в дію стало б міцним фундаментом для безхатченків. Адже в них в житті ще буде багато труднощів, такі як пошук роботи, оренда квартири, реадаптація до нормального життя. І не можна гасити їх бажання на початковому етапі.

Вирішення проблеми:аспект перший.

Аспект перший – суто матеріальний. Сюди входить розв’язання питань про забезпечення безхатченків їжею, одягом, ліками, місцем ночівлі. Фактично, кожен з нас може вкласти в це свою частку.

Проблема відсутності даху над головою надто серйозна, аби махнути на неї рукою. По всьому світі створюються різноманітні організації, фонди та проводяться заходи й акції з метою зарадити цій проблемі.

В 2010му в Києві було прибрано 115 гектарів «зелених ділянок». Здійснювали це очищення безхатченки, які за кожен сміттєвий мішок отримували по дві гривні. Сміття в столиці поменшало на 190 тон. Проведена акція була вищезгаданим благодійним фондом «Соціальне партнерство».

Міжнародний рух «Емаус» теж займається проблемами безпритульних. Він нараховує близько п’ятидесяти спільнот, одна з який є й в Україні. Розташована вона під Львовом, в містечку Винники. Спільнота надає безхатченкам неоціненну можливість самостійно заробляти, збираючи, ремонтуючи й реставруючи старі меблі та прилади. Лише за 2010 вони заробили 122 тисячі гривень.

Щорічно з 2003 за фінансової підтримки УЕФА й Міжнародної Мережі Вуличних Газет проводиться чемпіонат світу з футболу серед бездомних.

Також цього року Верховна Рада внесла зміни до деяких законів („Про місцеве самоврядування в Україні”, „Про місцеві державні адміністрації”, „Про вибори Президента України”, „Про державний реєстр виборців”), що запобігатимуть бездомності в Україні, а також сприятимуть обліку безпритульних.

Вирішення проблеми: аспект другий.

Аспект другий соціальний, психологічний. Він передбачає розвиток в суспільстві здатності бачити в безхатченкові не бомжа, а в першу чергу людину. Це дуже важливий фактор, адже саме несприймання суспільством часто породжує озлобленість.

Найефективнішим методом, щоб розвіяти закостенілий стереотип про безхатченків є,мабуть, вуличні журнали. Новатором в цій справі стали США, де такий журнал з’явився ще двадцять років тому. Щороку низка країн переймала корисний досвід, і зараз мережа вуличних видань об’єднує 122 журнали в 40 країнах світу. Україна не виняток. Київська «Народна допомога», одеська «Дорога к дому» та львівський «Просто неба», в послужному списку авторів якого представлені такі особистості як Юрій Андрухович, Юрко Іздрик, Сергій Жадан, Любко Дереш, Галина Вдовиченко та інші. Причому писали вони до нього абсолютно безкоштовно. Їх мотивом були не гроші, а бажання допомогти людям.

Поширюються вуличні журнали виключно безхатьками. За це вони отримуюють не лише гроші, а й можливість поспілкуватися з людьми. Однією з фішок «Просто неба» є те, що деякі бездомні готують власні тексти до видання. Юрко Іздрик, співпрацюючи з журналом, познайомився з багатьма безпритульними, котрі проходили процес ресоціалізації. "Ми впізнаємося, вітаємося і поважаємо один одного – це якась така дуже правильна річ, як на мене",- каже Іздрик. Якби ж то всі ми могли також вважати це правильною річчю.

Всі ми хочемо, щоб світ став кращим. Отож, почнімо зміни з себе й подаруймо підтримку тим, хто її справді потребує.

   

 

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

25 07 2014 17:16
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ