Лавров і порожнеча
Учора він закликав українську владу… негайно розпочати конституційний процес. Як звично для баріна розпоряджатися дворовим Яшкою, - піди туди – не знаю куди. Лавровську порожнечу відлунює хіба лише Дмітрій Кісєльов і ТАСС. Останнє широко розтиражувала чергову забаганку Сєргєя Вікторича, одночасно долучивши до неї ще один окрик. Цього разу на адресу поважних європейських структур, які, на думку російського МЗС мали б розпочати правовий моніторинг ситуації не тільки на південному сході України, але й на заході держави. Адже цитуємо: «завдання Ради Європи полягають у тому, щоб «забезпечувати єдиний правовий простір для всього європейського континенту».
Звісно, в останній фразі Лаврова можна знайти здорове зерно. Москва крізь зуби змушена визнати, що Україна є невід’ємною частиною Європи. Але знову ж таки: хто такий російський міністр, щоб виписувати наряди РЄ?
Узагалі варто поспівчувати світовій дипломатії, якій хоч-не-хоч та доводиться вряди-годи вислуховувати Лаврова, у якого в одному тексті сім п’ятниць на тиждень. Через кілька абзаців після згаданого грізного окрику на адресу Ради Європи він плавно переходить на лагідну риторику партнера, аби зовсім неочікувано завершити її в’їдливим: «освічені європейці думають, що санкції дозволять змінити політику Росії щодо України».
Покваплюся заспокоїти велемовного Сєргєя Вікторича: освічені європейці якраз так і не думають. Стомилися думати, вірити пустопорожнім обіцянкам Москви, ковтати її пропагандистські наживки. Стомилися геть усі, навіть канцлерин Меркель. Якось так вже вийшло, що обираючи між двома полюсами – Вашингтоном та Москвою, – Брюссель все ж надав перевагу першому. Прекрасно розуміючи, що дядечко Сем (дуже прикрий за характером) все ж більш угодоздатний, ніж нащадки кривавого дядечка Джо.
І навіть Олланд, якому доручили роль «доброго поліцейського», з якою він чудово впорався прямо на московському летовищі, не заїхавши в Кремль, відступив від традиційно русофільських настроїв своїх співгромадян, усвідомлюючи, що розмовляє зі сценаристом нового Мюнхена.
Путін ще з Брісбена привіз до Москви порожнечу, і її холодний подих все частіше нагадує про себе. Прохолодою віє не тільки у кремлівських палатах і на дипломатичних раутах за участі московських послів, справжні шторми визрівають на бізнесових майданчиках, з яких втікають інвестори і власні товстосуми. Ціна нафти впевнено крокує назустріч карколомному лету рубля, а Ходорковскій все частіше, не зважаючи на зусилля спецслужб, з’являється у публічному просторі Росії.
Лаврову ні з ким поговорити душа в душу. Хіба з Чуркіним… Його теж не слухають в ООН.
