Київська осінь

За ними підтягнулися інші. Спочатку людей було небагато. І всі сміялися із зовні банального символізму, коли новий Майдан розпочався у річницю Помаранчевої революції. Проте люди встояли і вистояли. Попри дощ, попри зневіру і попри відсутність – принаймні наразі – лідера у цього спонтанного і через це більш щирого протесту.

Сьогодні політики під прапорами різних кольорів намагаються очолити протести, які неможливо зупинити. І все ж сам факт того, що на майданах – Незалежності та Європейській площі – зібралися люди, що вони там залишаються попри дощ, втому і початок робочого тижня, вже говорить про серйозність намірів активної частини громадянського суспільства. Причому ця активність абсолютно не залежить від політиків. Люди і політики вийшли паралельно і незалежно одні від одних.

Самоорганізація населення говорить про дві важливі речі. По-перше, в Україні таки є громадянське суспільство, представники якого здатні вийти на вулиці, здатні визначитися зі своєю позицією та відповідно до такої позиції сформувати свої вимоги. По-друге, у нас залишилися цінності, які люди готові відстоювати попри проблеми і перепони, які для цього влаштовуються владою. Попри Беркут. Попри апатію. І попри зневіру.

Ті, хто сьогодні зібралися на столичних майданах і на вулицях та площах інших міст, зорганізувалися переважно через соціальні мережі. Цей факт нагадує організацію Арабської весни, коли люди також домовлялися про зустрічі і виходи на протести через соціальні мережі.

Фактично, громадяни склали тест на здатність відстоювати свої права самостійно і самостійно висловлювати свої позиції. Проте це проміжний тест. Якщо на вулиці вийде     500 000, можна буде сміливо говорити – після успішного тесту складено іспит. Іспит на те, що ми суспільство, а не стадо. І ми вміємо ухвалювати рішення для себе і за себе. А не сліпо йти за сліпими, як на картині Пітера Брейгеля, падаючи у провалля нездатності думати своїми головами.