Країна-миротворець

Нинішня ситуація в Україні – результат відсутності впродовж двадцяти двох років незалежності стратегічної ініціативи та нерішучості у виборі вектора зовнішньої політики. Україна так довго визначалась з геополітичним статусом, стратегічними союзниками, напрямком інтеграції, а головне, з власним шляхом розвитку, що неочікувано для себе потрапила у класичний для політики минулого трикутник міждержавних стосунків: агресор – жертва – рятівники.

Як не боляче це визнавати, але Україна на сьогоднішній день, перебуває у статусі країни-жертви.

Залишимо питання: хто винен? Важливіше отримати відповідь на запитання: що робити?

Як завжди існує декілька взаємовиключних пропозицій.

Є думки, що потрібно якомога довше залишатись у нинішньому статусі та ще більше акцентувати на ролі жертви, адже у такому випадку Україна може і надалі розраховувати на значну фінансову та матеріальну підтримку від інших країн-рятівників.

Протилежна пропозиція наголошує на необхідності вирішувати проблему виключно з допомогою сили, тож агресор має отримати симетричну відповідь.

Разом з тим існує і принципово інша стратегія врегулювання збройного конфлікту, яка не дозволяє нам застрягати в кутах зазначеного трикутника.

Справжня, тобто та яка відповідає покликанню України, роль яку ми можемо ефективно виконувати у міжнародній політиці, є роль країни-миротворця.

Тож невідкладно, об'єднавши зусилля держави та  громадянського суспільства, потрібно розпочати, величезну за обсягом, неймовірно складну, але так необхідну, роботу по отриманню для України загальновизнаного міжнародного статусу країни-миротворця.

Існують декілька шляхів для можливого отримання нового для міжнародної практики статусу. Найоптимальніший шлях через результативне голосування підготовленої нами резолюції на ювілейній Генеральній асамблеї ООН.