Кому заважає мажоритарка?
Як усім нам відомо, прийшовши на виборчу дільницю кожен з нас отримав два бюлетені, в яких ми могли обрати улюблену партію та любого нашому серцю кандидата-мажоритарника. Діюча в Україні система виборів називається змішаною, тобто, частина кандидатів балотуються за списками партій, а частина обирається на місцях. І якраз власне обрання депутатів-мажоритарників зазнає нищівної критики українських ЗМІ, і для цього є реальні причини. Справа у тому, що приблизно сотня депутатів парламенту нового скликання є самовисуванцями, тобто ці люди не узгоджували з жодною партією свою кандидатуру і отримали найбільшу довіру від народу, і саме це дратує партії та їхніх інвесторів. Звичайно ж, частина депутатів-мажоритарників справді є поганцями, за яких мабуть не варто було би голосувати, хоча мабуть і у списку кожної партії як мінімум один поганець знайдеться.
Отже в чому «фішка» такої критики?
Нещодавно в Україні розгорівся скандал навколо Ігоря Скосара, який заявив, що дав хабара у розмірі 6 млн. доларів за місце у прохідній частині списку однієї з політичних партій. Насправді кожен, хто цікавився виборами, добре знає, що чим вище ти у списку, тим більшу ціну ти маєш заплатити партії за свій порядковий номер, просто пан Ігор першим розповів про це усій державі. Хоча стверджувати, що у кожній політичній силі місця продаються безперечно не можна. Проте не тільки за місце у списку платять кандидати, дещо менші суми потрібно було платити за те, щоб партія висунула тебе кандидатом-мажоритарником. Зазвичай в мешканців того чи іншого району ніхто не запитував чи вважають вони ту чи іншу людину достойною бути кандидатом від тої чи іншої партії. Партійці звикли такі питання вирушати кулуарно і часом доходило до того, що кандидатом від партії на окрузі була людина, яка не знала, де той округ знаходиться і ніколи там не була. Звичайно ж після виборів щасливці-мажоритарники рідко повертались на свої округи і згадували, хто їх обрав, а отже повністю провалювали роботу на місцях. Якщо взяти до прикладу Львівську область, то усі ті, хто вирішив знову перемогти на своєму окрузі програли, бо не працювали з виборцями протягом каденції.
А найгірше для партій, коли депутатом стає людина, яку партія не висувала, це такий собі нахаба, який має авторитет в окрузі, але ні з ким не хоче ділитись грошима. Цих виборів на округах можна було зустріти кандидатів-однопартійців, проте одного партійця партія висунула, а іншого – ні, бо кандидати на мажоритарних округах формувались в Києві, і нікого не цікавила думка пересічного виборця. Як результат ми бачимо повний провал кандидатів-мажоритарників, яких висувала партія, винятком є хіба що «Блок Петра Порошенка». Результати на місцях у «Батьківщини», «Самопомочі», «Радикальної партії Олега Ляшка» та «Опозиційного блоку» є просто катастрофічними, хоча список партії набрав достатню кількість голосів і пройшов у парламент, і саме це дратує керівників партій та їхніх інвесторів, бо з людьми доводиться рахуватись, тому таку систему виборів почали критикувати з екранів телевізорів.
Справа у тому, що ЗМІ, які нав’язують думку, що обрання депутатів на місцях провокує корупцію, фінансують ті самі люди, що і політичні партії і через власну думку виборців ці люди втрачають гроші. Звичайно ж у критиці і справді є частина правди і багато людей навіть зараз готові продати голос за гречку, рис чи молоко. Проте справжня причина криється не в хабарництві, а у тому, що хабарі ідуть не у ті кишені.
