Коли держава починає вбивати…
Справді, слова-евфемізми, слова-симулякри стали предметами ширвжитку в країні, де конституційно зафіксований постулат про народ як «єдине джерело влади» перетворився на гірку іронію і над народом, і над владою, і, зрештою, над Основним законом. Відтак тим, хто нагорі, не залишається іншого виходу, аніж апеляція до фальшивого патріотизму, ніж стогони над долями суспільства, - важкими не через безрукість і безмозглість тих, хто захопив собі високі управлінські кріселка, а через… громадян, невдоволених їхнім урядництвом.
На карбах цієї влади – тисячі смертей і зламаних доль, - від відомого всім студента Ігоря Індила, зґвалтованої у Врадіївці Ірини Крашкової, спаленої Оксани Макар до цілого легіону невідомих «олов’яних солдатиків», чиї могили знають лише рідні та сусіди. Тож, за логікою Стріндберга, ця держава має стократне право називати себе батьківщиною…
Державний молох, однак, перебірливий. Він зважує людські вчинки на якихось макабричних терезах, далеких від аптечної точності, далеких взагалі від суті, яку ми вкладаємо у поняття справедливості. Я вже писав про запис у Фейсбуку, зроблений віце-губернатором Луганщини Едуардом Лозовським. Цей державний чиновник прямо закликає до розстрілу мирних мітингувальників на столичному Майдані.
А тепер – про ще один пост у тому ж таки ФБ. Його зробила активістка із Запоріжжя Катерина Коротченко. І теж стала відомою всій країні, але не завдяки своїй посаді, а тому, що блискавично отримала відповідь від Служби безпеки України. Повістку про надання пояснень щодо своїх записів на приватній сторінці. Якщо ухвалені вчора поправки до Кримінального кодексу набудуть чинності, пані Катерина відповідатиме перед законом*.
Я чомусь переконаний, що Едуард Мойсейович Лозовський такої повістки не отримав. І не отримає. І не відповідатиме. Бо і для СБУ, і для МВС, і для влади загалом є велика різниця між статусом авторів. Бо у нас стало самозрозумілим одне неписане правило: ті, хто годує банду при владі, тобто пересічні платники податків, мають єдине право – мовчати. Їм заказано висловлювати невдоволення своїми погоничами і визискувачами, а лише тихо мовчати, жуючи владний поп-корн із провладних же телеканалів, і регулярно живити їх плодами своєї праці.
І коли врешті терпець у загалу урвався, коли столичний Майдан сповнився мільйонами справжніх господарів цієї країни, носіїв абсолютної інших уявлень про батьківщину і своє місце у ній, з усіх щілин почали вилазити тупі рила лозовських, добкіних, кернесів. Ні, вони не переймаються долею «Баті», їх пече власна перспектива персональної відповідальності перед тими, кого вони ще вчора уважали бидлом. Бо їхня «програма проста – ми хочемо правити», - як у Беніто Муссоліні. І заради цієї "програми" вони ухвалюють закони, яких ще не бачив цивілізований світ.
Вони пам’ятають цю просту формулу, але чомусь забули, як закінчив дуче…
Ігор Гулик, головний редактор "Львівської газети"
* За поширення в інтернеті матеріалів, які суд визначить як «екстремістські» – штраф від 200 до 800 неоподаткованих мінімумів; за повторного вчинку – позбавлення волі до 3 років.
