Кіріл і революція
Другу – неадекватність висвітлення цієї події російськими ЗМІ, зокрема – похмурим фантазером і за сумісництвом керівником велетенського медіа-холдингу імені Путіна Дмітрієм Кісєльовим.
Тож патріарх Кіріл (в народі – Гундяєв) вирішив розставити усі крапки над «і». У студії Кісєльова, - мабуть, аби сказати «правду» у вічі самому брехуну, - московський першосвященик визнав: у «матері городів руських» - революція. Не карнавал напівголих папуасів, що живляться салом, запеченим на бочках, а в перервах між трапезами ламають шоломи звитяжних «беркутят», а направду революція.
Це – єдиний позитив з того, що прорік Кіріл. Решта – інтерпретації, причому доволі сумнівні. З виглядом знавця, навченого досвідом, патріарх висновує, що, мовляв, всі революції завершуються диктатурами. В Росії це достеменно відомо, перевірено на власній шкірі, причому - священичій зокрема. Варто лише погортати сторінки «Архіпелагу...» Солженіцина, і знайдемо там немало трагічних доль служителів культу, репресованих сталінським режимом. Чи не згадуючи їх, Патріарший видавничо-поліграфічний центр Святотроїцкой Сєргієвой Лаври видав календар на 2014-й рік із десятками ликів «вождя народів». Стокгольмський синдром?
Однак Кіріл замовчує одну річ. Майдан в Україні постав акурат проти диктатора. Хай «недорозвинутого», не до решти сформованого, скажемо так – автократа із амбіціями тирана. І власне поява Януковича на українському престолі може розглядатися (у контексті Кірілового висновку), – була реакцією на «помаранчеву недо-революцію». Реванш, так би мовити, із перспективою помсти опонентам та неуможливлення майданів як явища.
І кому-кому, як не Кірілу, знати, чиїми титанічними зусиллями цей режим наразі тримається на плаву, хто витягує останні копійки із російського пенсійного фонду, аби прив’язати Януковича до пропагованого тим же Кірілом «рускаго міра». І не варто патріарху стогнати про «загрозу поділу нації», - нинішній очільник України власне на тому й виграв, що штучно краяв країну. До речі, за московськими лекалами.
Тож класичні стратегії на кшталт «революція – диктатура» у нашому випадку не спрацьовують. Акурат навпаки; «диктатура – революція».
Та, в принципі, Кірілу, а тим паче – його візаві Кісєльову, навряд чи зрозуміти українців, які на Майдані у буквальному сенсі вистоюють свою свободу, гідність і право жити в країні своїх мрій. Чому? Бо Росія не знає іншого суспільного укладу, окрім диктатури, вона сприймає її як щось природне, таке, що не підлягає ревізії. Свого часу Алєксєй Широпаєв, російський публицист та націоналіст, написав: «Сталін – це ім’я та лик Росії. Не голубина «Трійця» Рубльова, а портрет Сталіна, написаний брудом і кров’ю, – ось її ікона. Вся російська історія, починаючи з Батия (а російська історія починається саме з Батия, а не з Києва), готувала Сталіна. Росія виношувала Сталіна кілька століть. Виношувала Зло».
Тож кажучи про «диктаторську» перспективу української революції, Кіріл, по суті, майже за Фройдом, підтверджує: ні він, ні російська еліта не розуміють того, що народи на пострадянському просторі можуть мати інші перспективи, інше бачення свого майбутнього. Ніж те, що уклалося в головах проектантів «рускаго міра», «євразійського простору», «нео-СРСР», «реставрованої імперії». І взагалі, за висновком старшого наукового співробітника Московського центру Карнегі Лілії Шевцової у The Financial Times, "євразійський проект - це міраж пострадянського архіпелагу, в якому авторитарні лідери використовують один одного, щоб довше утриматися при владі. Це триватиме ще якийсь час, але вже незабаром імперським амбіціям Путіна прийде кінець". Але це, зрештою, вже проблеми ВВП і Кіріла. З Януковичем на додачу.
Ігор Гулик, головний редактор "Львівської газети"
