Кілька слів про любов
01 листопада 2013, 02:05
Любов стала якоюсь дуже ужитковою. Перетворилася на розмінник, яким ми часто послуговуємося «просто так», навіть не замислюючись над тим кому ми говоримо і як, забуваючи про те, чим ж вона насправді є.
Спіймавши, одного разу на себе на думці, як легко дається мені оте «люблю», я застановилася, що ж таке ця любов. І дійшла до «геніального» висновку, що вона не диференціюється. Любов – це щось несвідоме, те, що просто є,безпричинно, те, що виникає саме собою – як от образи чи спогади, щось пов’язане з кимось, чого ніхто, окрім кількох, не зрозуміє. Це автоматичні думки і дії, наприклад спросоння заварений чай чи одночасно вимовлені слова і фрази. Це щось дуже особливе і не тиражоване. Те, що залишається поміж, навіть коли вже нема між ким.
Любов – це все що на кінчиках. Кінчиках пальців, губ, слів. Її не можливо спіймати, бо вона ледь відчутно торкаючись, проникає під шкіру, у кров, думки і сни. Її не можливо втримати, однак її можна впустити досередини, у підкірку, зробити частиною себе – такою природною й органічною. Невіддільною…
Любити потрібно так, як любиш дитину. Авансом, ні за що… Така любов має особливу цінність, вона здатна змінювати, зміцнювати, перероджувати, оновлювати. Така любов підтримує, провокує, дарує впевненість і розуміння. Це та любов, що не потребує доказів, героїзму і ревнощів. Любов, що йде від самого початку, від «хребта», незаплямованого якимись соціальними протоколами і нашарування.
Любові Вам – барвистої, яскравої, теплої. Тої. що йде від серця. Тої, яку Ви зможете подарувати.
