Хто виведе Путіна з-за столу?
Якщо з відповіддю на перше запитання можна собі якось дати раду, і найзрозуміліше пояснення: бо Путін-ла-ла-ла, то з другим питанням виходить складніше.
Багато років тому, коли молодший син вчився в першому класі, відбувся прикрий інцидент: учителька кинула в його однокласника книжкою, поціливши в обличчя. Мама потерпілого ввечері зателефонувала усім батькам тих, хто вчився з її сином у одній підгрупі. А що ми одразу якось зуміли організуватися в дружній колектив «однокласників», то наступного ранку повним складом очікували приходу горе-вчительки з її поясненням ситуації. Вона ж вирішила, що не зобов’язана нам нічого пояснювати, а наш намір йти до директора школи з проханням про відсторонення її від навчального процесу, заочно (через нашого класного керівника) прокоментувала так: «Я заплатила за те, щоб тут працювати»…
Запитаєте: до чого ця моя розповідь?
До того, що аналізуючи все, що «чудить» Путін уже майже рік в Україні, війни в Чечні, Грузії, усі вибухи житлових будинків, автобусів, захоплення кінотеатру, школи і т.п., усе більше в голові утверджується думка, що «він заплатив за те, щоб…»
У своїх міркуваннях, викладених у попередній публікації, я вже припускала, що цивілізованому світові важко визнати свою власну провину за ним же створений імідж Путіна, за те, що світ помилився, визнавши Путіна «своїм хлопцем» і запросивши за свій стіл.
Вам випадало коли-небудь сидіти за одним столом із добряче захмелілою людиною?
А в дорогому костюмі чи новій сукні, на які розлітаються шматки їжі, стікають розлиті по столі напої, залишаються масні пальці його рук від спроб «тіснішого» контакту з вами?
А тоді, коли так поводить себе людина, від котрої ніхто цього не очікував, і, ймовірно, від розгубленості, ніхто не відважується зробити їй зауваження та вивести з-за столу?..
І ось, поки «сильні світу цього» гадають, як культурно попросити Путіна зі своєї компанії, як забрати з його рук ніж та виделку, забуваючи, що «бездіяльність у момент, коли можна вчинити справедливо, означає боягузтво» (Конфуцій), він без найменших докорів сумління «наминає» усе те, що встиг понакладати – не без мовчазної згоди інших – на свою тарілку, періодично погрожуючи забруднити, облити, замацати…
Певно, погрози його небезпідставні. І хоч, як написано в одній із публікацій на Вашому сайті: «Навіть за гроші, дуже-дуже багато грошей, російський президент Володимир Путін не може купити собі любов» (Люк О’Брайен), він, виглядає на те, «купив» щось важливіше: страх.
Навіювати і вселяти в людей страх та завдавати принижень – віковий досвід російських чекістів, енкаведистів, кагебістів, феесбешників, які вдосконалились у цій галузі до незрівняних висот.
«…саме страх завжди вбиває» (Маріуш Чубай), а «приниження робить нас безпорадними. Приниження робить нас ізгоями» (Ліна Костенко).
Лише сильний духом може протистояти крижаному відчуттю страху та пережити власне приниження, бо знає, що «… коли тебе принижують, відбивати удар треба негайно й навідліг – це єдиний спосіб устояти на ногах» (Оксана Забужко).
І, певне, таких не багато у сучасному світовому політикумі.
Лише відповідальний політик знає, що «найкраще – не бавитися ні з ким у фальшиву дипломатію, навіть під приводом тимчасової необхідності, і ворога відверто називати ворогом» (Василь Даниш).
І щось не чути відповідальних політиків.
Цілком очевидно, що «на жаль, не в кожної людини є шанс, можливість і задатки, щоб стати героєм, але в кожної людини завжди є всі можливості, аби не стати лайном. І не скористатись такими можливостями, як мінімум, нерозумно» (Артем Полежака).
І дуже цікаво буде в скорім часі побачити, хто стане героєм, а хто….
