RSS
БЛОГИ

"Грузинський десант" в українському політикумі: мета та завдання

Справжні причини конфлікту між Саакашвілі та Яценюком

Конфлікт між прозахідними групами в українському політикумі досягає крайньої межі. Одна група, на чолі з прем’єром, розтратила свій рейтинг довіри, як з боку громадськості, так і з боку Заходу, через завищені очікування у проведенні реальних реформ. Друга група, на чолі з гарантом нашої держави, намагається лавірувати між позицією Заходу та лобіювання своїх бізнесових інтересів в Україні та за її межами, що безумовно не подобається ні громадськості, ні західним «партнерам». Особливо цікавим виглядає той факт, що у цій кадровій «солянці» старі бюрократи та політики,  а також бізнес-партнери, розбавлені невеликою когортою свіжої крові з младореформаторів.

Розуміючи такий стан справ, західні (політичні та економічні) інвестори, очевидно, вважають за доцільне надавати  Україні фінансову допомогу не прямо, а – опосередковано. Тобто, з такою допомогою наші можновладці отримали ще й відповідне кадрове забезпечення з боку того ж таки Заходу. Основою такого кадрового забезпечення, у політико-бюрократичному апараті, став т.зв. «грузинський десант». Так, у МВС ми отримали Згуладзе і Деканоїдзе, у прокуратурі – Сакварелідзе, в Одеській області головою ОДА став – Саакашвілі, у медицині – Квіташвілі, у юстиції – Гецадзе тощо.

Закономірно, що у громадськості виникає правильне запитання: «Невже у 42 мільйонного українського народу немає гідних кандидатів на ці посади?»; «Чому не проводяться конкурси на ці посади з самих українців?». Відповідь тут очевидна, а саме, Захід (зокрема, США) втомилися витрачати кошти у глибоку та бездонну прірву вітчизняної бюрократичної машини і воліють, щоб надані ними кошти бути потрачені на реальні реформи в Україні. Тому, вони надають кошти під ці реформи людям, котрим вони довіряють, тобто представникам т.зв. «грузинського десанту» в українській політиці. Це також є індикатором того, що вони не довіряють вітчизняним політикам і чиновникам, котрі за час тісної співпраці з Заходом показали свою неефективність та безвідповідальність в  управлінні держаними справами.

Фінансування роботи «грузинського десанту» дає їм певний карт-бланш в українській політиці з боку того ж таки Заходу, зокрема – США. А саме, вони («десантники»), очевидно, підпорядковуються не скільки вищим за посадою політикам та чиновникам (хоча де-юре так воно і є), а скільки (де-факто) своїм реальним роботодавцям за межами України. Тому, вітчизняні високопосадовці не мають такого ключового впливу на представників цього грузинського «політичного легіону» в  Україні. Таким чином, відбувається своєрідна незалежність цього «десанту» від правлячих політичних кіл нашої держави. Що, очевидно, суттєво дратує останніх. Це дає реальну можливість першим робити реальні справи в Україні, зокрема проводити реформи і мати позитивний від них (політичний) ефект. Так, ми бачимо реальну реформу у МВС, зокрема створення Національної поліції (реформа Згуладзе-Деканоїдзе), реформа у прокуратурі (Сакварелідзе), в адмініструванні Одеської ОДА (Саакашвілі) тощо. Тобто,у наших громадян, а також у західних інвесторів складається закономірне враження, що реальні реформи в Україні здатні робити тільки іноземці, зокрема «проамериканські» грузини. Для цього у них є три ключові речі: фінансування з боку США, політична підтримка останніх, а також – власне бажання. Тому, всі (вітчизняні політики та чиновники), хто стоять на їх «локомотивному» шляху змін, закономірно потрапляють під вагому критику з боку цих реформаторів. Звичайно, що далеко не всі у своїй діяльності можуть похвалитися «торпедуванням» у своїх реформах (Квіташвілі, Гецадзе ін.), але більшість це дійсно роблять.

Очевидним є те, що через проведення ряду реформ, цей «грузинський десант» стає популярним і може отримати реальні політичні симпатії серед вітчизняного електорату. Саме це може підірвати становище чинних політиків (псевдореформаторів) в Україні у разі проведення виборів до парламенту. Західні інвестори можуть конвертувати свої політичні капіталовкладення в цих «десантників» у політичні дивіденди, об’єднавши їх та створивши окрему політичну силу, котра може увійти до вітчизняного парламенту і набрати суттєву кількість мандатів (можливо навіть і найбільше), що дасть змогу її лідеру (скоріше за все М.Саакашвілі) очолити уряд. Цей (можливий) сценарій є достатньо вагомим аргументом для того, щоб пояснити, чому все ж таки Саакашвілі дозволяє собі у вільній формі критикувати свого (де-юре) керівника – Прем’єр-міністра (Яценюка) та його уряд. Нагадаємо, що згідно Конституції України: «Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України» (п.5 стт.118).

Таким чином, можна стверджувати, що Саакашвілі маючи карт-бланш від Заходу (зокрема – США), підриває й без того низький рейтинг Яценюка, з метою отримати його повноваження. Очевидним є й те, що штати втомилися слухати гарні та «порожні» промови Яценюка, а тому його «зливають» на користь Саакашвілі, якому дали (разом з Порошенком) повну свободу дій проти очільника уряду.

В умовах парламентсько-президентської республіки, Саакашвілі (котрий разом з командою «грузинів-реформаторів» має значний рейтинг, розраховує на його суттєве збільшення після проведення ще ряду реальних реформ в Україні. Це дасть цій команді суттєву підтримку на наступних виборах до парламенту, котрі (з огляду низької діяльності уряду Яценюка) відбудуться позачергово (як тільки Саакашвілі набере достатній відсоток у рейтингах). У такому випадку США будуть тиснути на Порошенка, щоб той розпустив уряд (або з коаліції вийшли партнери і стало у ній менше 226 нардепів) і, таким чином, у новому парламенті буде фракція Саакашвілі, котрий отримає шанс очолити уряд. Це звичайно є одним з ймовірних сценаріїв.

Варто враховувати і той факт, що для Саакашвілі крісло прем’єра потрібно ще й тому, що у разі проведення змін до Конституції щодо децентралізації влади, ліквідовується така інституція як ОДА, а отже втрачається посада голови ОДА з її виконавчими повноваженнями в області. Замість цього, колишній голова ОДА стає лише наглядачем за місцевим самоврядуванням через новостворений інститут префекта. А на чолі уряду він може реально виконати всі ті завдання (стратегічні від західних партнерів, та власні – тактичні).

Ще більш радикальний сценарій. Якщо ж партія на чолі з Саакашвілі отримає на парламентських виборах (скоріше за все – дострокових) більшість у понад 300 голосів, то вона загрожуватиме існуванню на посаді Президента самого Порошенка. У такому разі (його не контролю від цієї більшості) може бути імпічмент, або зміни до Конституції на користь парламентської республіки в Україні з суттєво обмеженими повноваженнями Президента (якщо взагалі залишиться така політична інституція).

Отже, наш вектор зовнішньої політики, котрий як стрілка барометра коливалася між Сходом (Росією) та Заходом (ЄС та США) протягом останніх десяти років (в залежності від ідеології тих політиків, котрі приходили до влади в Україні), закономірно змінився з проросійського (за правління ПР та Януковича) на – прозахідний. Саме агресія Росії підштовхнула нас до такого вибору без вибору. Враховуючи таку активну нам допомогу з боку заходу (особливо - США) у цій боротьбі, варто не втратити свій суверенітет з таким «геополітичним другом», як – США. Боротьба з Росією за Україну не повинна означати боротьби за США в Україні, тобто їх визначального впливу на внутрішні та зовнішні справи нашої держави (суверенітет). Йде боротьба за Україну, як суверенну та незалежну державу (стаття 1 Конституції України), а також за її цілісність та недоторканність (стт. 2 КУ).

 

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

16 12 2015 11:00
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ