«Фронт солідарності»
27 серпня 2015, 07:46
Арсеній Яценюк, Олександр Турчинов Фото: AFP
це всього лиш проекти, а не реальні політичні партії в класичному розумінні. Вони відслужили своїм творцям і спонсорам та стали неактуальними, а тому ними жертвують заради чергового проекту
В Україні ніколи не працював інститут політичної відповідальності. Це преюдиціальний факт, який характеризує нашу політичну систему. Скільки можна назвати прикладів того, як політики або політичні партії несли реальну політичну відповідальність перед власними виборцями? Одиниці, при чому, з численними обмовками.
Часи політичних проектів без змісту і реальних програм не просто не минули. Настав час, коли вони множаться, схрещуються, мутують та заповнюють весь політичний простір, усуваючи з нього нечисленні класичні політичні парті (так, вони є… поки що).
Активно триває об’єднавчий процес, який в поті чола форсувала Адміністрація президента Петра Порошенка і нарешті вимальовується формат спільного походу трьох політичних проектів на місцеві вибори восени. Саме проектів БПП, УДАРу і Народного фронту, цементованих грішми фінансово-олігархічних угрупувань з метою отримання або утримання свого впливу в країні.
Сьогодні ми отримуємо «Солідарність» як черговий політичний проект, а також солідарність без лапок, як солідарність трьох партій влади. Очевидно, що самостійний похід Народного фронту Арсенія Яценюка та Олександра Турчинова на ці вибори обіцяє проекту цілковитий провал, тому його творці воліють не допустити оцінки діяльності НФ виборцем способом прямого голосування. Власне, вони намагаються уникнути тієї самої політичної відповідальності у вигляді не отримання голосів ще своїх вчорашніх виборців. Тому спроба сховатися під парасолькою президентської партії, яка ще зберігає певний рейтинг, цілком очевидний крок, якщо виходити з логіки політичного виживання основних фігур в проекті.
З УДАРом все теж зрозуміло. На посаді мера Києва Віталій Кличко втратив значну частину підтримки через постійні скандали та відверте підігравання забудовному лоббі. В питанні виборів мера його доля значною мірою залежить від позиції Банкової, а ціна поразки – зависока. З цих та інших причин рішення про злиття з партією президента таки було ухвалено. Воно взаємно вигідне і логічне. В обох партій структурні й кадрові проблеми, одне електоральне поле, крім того, вони прагнуть зберегти спільний контроль над Києвом. Не секрет, що президент має значний “пакет” у Київраді.
В усіх учасників владного тріумвірату власні цілі та своє бачення того, що має принести їм цей союз. Для Яценюка і Кличка – це спроба утриматися на посадах та не випасти з вищої політичної ліги. Проте, якщо для Кличка все цілком зрозуміло – йому потрібно виграти вибори у Києві, то для Яценюка все не так очевидно.
Зрозуміло, що прем’єр та його оточення розраховують на те, що він залишиться на чолі Кабміну, проте вже починають циркулювати чутки про те, що в АП готують йому крісло голови Нацбанку. В усякому разі, логіка обіцяного «переформатування» Уряду буде диктуватися необхідністю зберегти коаліцію, що особливо необхідно для ухвалення змін до Конституції, які просуває Банкова. Хоча, з іншого боку, колеги по коаліції вже торпедують документ, схвалений Конституційним судом, тож тут все теж не так вже й однозначно.
Об’єднання парламентських фракції БПП і НФ в квазіфракцію у Верховній Раді може спричинити частковий розкол в самому Фронті (віце-спікер Андрій Парубій вже заявив, що він та його соратники до цього об’єднання не увійдуть). Крім того, втрата політичного впливу Яценюком може призвести до переорієнтування значної частини депутатів НФ на президента, чиї позиції зараз виглядають більш стійкими. З іншого, боку, якщо Фронт не стане вступати в альянс із БПП і УДАРом, то може банально втратити багато сильних фігур і спонсорів, які захочуть реалізуватися в більш сильних проектах. Тому, об’єднання дає НФ примарні шанси зберегти свій потенціал. Яценюк вже має досвід використання чужих проектів для власної політичної реінкарнації, як це було з Батьківщиною. Схоже, він знову розраховує на щось подібне.
Щодо Порошенка, то очевидна необхідність досягнення кількох важливих для нього цілей. Серед них:
1. Розчистка конкурентного поля. УДАР та НФ не відбиратимуть голоси в президентської партії, а об’єднання консолідує виборців, готових голосувати за представників чинної влади. Крім того, ці партії можуть стати певними донорами кадрів, а з цим в президента, як відомо, серйозні проблеми. Очевидно, кінечною ціллю Порошенка є повне «переварювання» своїх союзників, адже за відсутності блоків мова може йти лише про об’єднання партій, що автоматично означає смерть проектів, які вливаються. Проте, балотуватися від партій можуть і безпартійні, що означає для членів УДАРу та НФ можливість тимчасовго припинення членства у своїх партіях для висування від БПП.
1. Розчистка конкурентного поля. УДАР та НФ не відбиратимуть голоси в президентської партії, а об’єднання консолідує виборців, готових голосувати за представників чинної влади. Крім того, ці партії можуть стати певними донорами кадрів, а з цим в президента, як відомо, серйозні проблеми. Очевидно, кінечною ціллю Порошенка є повне «переварювання» своїх союзників, адже за відсутності блоків мова може йти лише про об’єднання партій, що автоматично означає смерть проектів, які вливаються. Проте, балотуватися від партій можуть і безпартійні, що означає для членів УДАРу та НФ можливість тимчасовго припинення членства у своїх партіях для висування від БПП.
2. Не допустити проведення дострокових парламентських виборів. Чим більш міцний контроль над місцевими радами буде мати АП, тим менша ймовірність того, що зацікавленим політичним силам удасться добитися проведення позачергових виборів до Верховної Ради. На скільки країна їх потребує – це вже окреме питання.
3. Фактичне укріплення впливу президента в країні. Позитивні результати виборів для Солідарності будуть мати як психологічний, так і цілком практичний ефект. Практичний – це отримання контролю над місцевими радами. Психологічний – демонстрація впливу та електоральної підтримки президента і його політичного проекту. А це, як відомо, основний показник сили і впливу будь-якого суб’єкта політичного процесу. Спосіб, в який буде досягатися необхідна присутність в радах і якість кадрового складу – теж окреме питання.
4.Не допущення отримання контролю над місцевими радами політичними силами, які добивають дострокових парламентських виборів. Якщо це станеться, то ми можемо тримати як дострокові вибори в Раду так президентські. Ставки для Порошенка дуже високі, тому така активність із розчистки конкурентного поля є цілком зрозумілою.
Не варто також забувати про численні сателітарні проекти національного та місцевого значення, які будуть відбирати голоси як у «регіоналів» з Опоблоку, так і колег Солідарності по коаліції – Самопомочі, Батьківщини і РПЛ.
Крім того, прагне реваншу «Свобода», а на Сході намічається повстання «червоних мерців» Симоненка/Вітренко. Ці сили також внесуть свої корективи у вигляд органів місцевого самоврядування нової каденції. На Дніпропетровщині може досягти значних результатів Укроп, проте говорити про загальнонаціональний потенціал не доводиться, адже вибори в Чернігові значною мірою дискредитували новий проект.
Щодо формування «Фронту Солідарності», то окрім досягнення певних політичних цілей, президент отримує і додатковий негатив, адже він, по-суті, бере на себе відповідальність за дії УДАРу в Києві та НФ у Кабміні. Всі провали, за які критикували Яценюка і Кличка, тарифи, захист незаконних забудов за участю «тітушок» тощо. Все це тепер частково лягає на плечі президента і його партії. І доля нового проекту із далеко не новими дійовими особами складно піддається передбаченню в умовах, які постійно змінюються.
Зрозуміло одне – злиття БПП, УДАРу та НФ ще раз підкреслює важливий момент – це всього лиш проекти, а не реальні політичні партії в класичному розумінні. Вони відслужили своїм творцям і спонсорам та стали неактуальними, а тому ними жертвують заради чергового проекту. І цей процес буде тривати далі.
Політики мінятимуть вивіски до того часу, поки це дозволятиме триматися на плаву та уникати політичної відповідальності за невиконані обіцянки і відверті провали. Вивіски продовжують списувати, а людей – ні. Так сталося з «регіоналами», які в мить стали Опоблоком, так відбувається із комуністами та проросійськими екстремістами з партії Вітренко, так відбувається із представниками теперішньої влади, деякі з яких встигли побувати владою і 10 і 15 років тому, та й зараз лише встигають змінювати партійні кольори.
А по-суті, нам, як завжди, пропонують обирати тих самих. Тепер в складі «солідарного фронту» та проектів такого штибу.
