Дзеркальні війни ідіотизму

Один із найприємніших способів "медіамочіння" (в хорошому сенсі) - це сміх. Оте висміювання опонентів, окрім того, що є само по собі ефективним прийомом, воно ще й людям подобається. Адже ми любимо поржати. Та вищий пілотаж - змусити опонента виставити самого себе придурком. Його ж руками зробити з нього клоуна. Інколи таке виходить спонтанно, і контент отримує зміст, протилежний тому, який вкладав автор. 

 

 

Спочатку я побачив в інтернеті оту апокаліптичну картинку шо вище, з хохлом на розпутті, і дуже втішився. Бо виглядає вона по-ідіотськи серйозно і разом з тим клінічно. Чорти-содоміти, наркоманія, Гітлєр, а з іншого боку - отрокь-ангєл, три багатиря з гагаріном і танк. Ну понятно, куди нам слід, а куди - не слід. А як акуратно і гарно вималювано! А який контраст між формою, змістом, символізмом та пафосом, ну ржака ж! Не може здорова людина сприймати отакево серйозно. Напрошується логічна думка, що автор-ідіот (або ж провокатор, у що я категорично не хочу вірити, бо то було б не цікаво).

 

Ну, думаю, зовсім вже москалі подуріли, якщо такий ідіотизм клєпають. Поржав я з того, і так радісно мені стало, за Україну радісно, бо наші так тонко себе гівном в болото макати ніколи б не стали. Наші точно мають почуття гумору (за винятком політиків, звісно). А якби хтось і став таке малювати, то його б зачмирили тутже, накидали б фейспалмів у коменти і почали б глузувати сильно.

 

Аж поки не побачив точно таку ж картинку, але навпаки. І мені аж похолоділо.

 

 

Всьо те саме, хіба лишень содомітів нема. Замість крилатого отрока - дівчинка у вишиванці, яка манить нас з темного льоху на світло майдану з європейськими зірочками, що сяють довкола колони і людьми, які гуляють по площі. А ми, які в попередній картинці мали б себе асоціювати з хохлом з оселедцем, тепер зображені у вигляді нещасного хлопчика-безхатченка. Він дуже сумний і теж у вишиванці, що ховається під джинсовою курточкою, яка натякає на те, що хлопчику не чужди європейські цінності. Ота нещасна одежина в контексті того розпачу, що твориться довкола хлопчика, має показати, що українські цінності (вишиванка) все ж захищені, все ще тримаються, однак захист той є тоненький, і у сибірську завірюху не вистоїть.

 

А в самому льоху, що б ви думали? Правильно, розруха і запустіння. Розбита вивіска "Київ", якісь шмати, якісь худі собаки, якісь калюжі, кремль... І як апогей, так би мовити останній вбивчий аргумент - толкінівський Ґолум та ролінґівський Добі з припасованими головами українського та російського президентів. Що, не розгледіли у Добі Путіна? То ми його російським триколором огорнемо. Шах і мат, імперські агресори! Як ми вас, га?!

 

(фейспалм, як і обіцяв)

 

Так от до суті. Найбільша проблема і смуток тут не в гіперболізації стереотипів, і не у примітивному гуморі чи несмаку. А в тому, що такі аґітки висміюють сам контекст. Ота гіперболізація б'є в першу чергу по чому?  По події. Все ж не настільки по-дибільному, як зображено на листівці, а ми не ідіоти, щоб вестись на такі "аргументи". Ми ж усі дорослі люди, і нам треба апелювання до розуму, а не до емоцій на рівні "ти того не роби бо бабай забере і гава вкусить". 

 

Такими засобами "доброжелателі" знищують отой меседж, що є на картинці. 24 листопада на Європейській площі вочевидь щось відбудеться, але судячи з аґітки - там зберуться маргінали, які мислять категоріями із тих картинок. Вони регочуть із Добі-Путіна і Ґолума-Януковича. І тверезомисляча істота, замість того, щоб вибирати між простими "йти - не йти", отримає купу зайвих внутрішніх запитань щодо доцільності свого перебування в такій когорті.

 

Я не намагаюсь когось переконати, і тим більше віднадити від участі у мітингу. Я апелюю до авторів таких "шидеврів". Люди, схаменіться, ви ж тільки гірше робите. А до всіх інших зацитую блог Юрія Луценка, який цитує Шекспіра:

 

Наші сумніви - наші зрадники. Вони примушують нас втрачати те, що ми, можливо, могли б виграти, якби не боялись спробувати".