RSS
ПОЛІТИКА БЛОГИ

Дипломатія і війна на Донбасі

Як стало відомо, нещодавно Володимир Путін зібрав Раду безпеки Російської Федерації, щоб обговорити «нормандський формат» переговорів щодо врегулювання ситуації на Донбасі. Отже чому Путін вирішив відкрито заявити про можливість роботи саме у такому форматі переговорів і який з усіх запропонованих форматів може виявитись дієвим? Та хто зацікавлений у тому чи іншому форматі?
 Станом на сьогодні можна виокремити чотири формати переговорів щодо врегулювання війни на Донбасі: мінський, женевський, веймарський та нормадський.

1) Мінський формат переговорів (Україна, Росія, ОБСЄ, терористичні угрупування). Такий формат переговорів звичайно ж є найбільш вигідним для ЛНР, ДНР та Російської Федерації, адже у ньому відсутні Західні держави, ОБСЄ виконує роль арбітра, а Росія зі своїми сателітами зможе чинити максимальний тиск на Україну. Ще одним важливим фактором для Росії у мінському форматі є фактичне визнання ЛНР і ДНР як рівноправних суб’єктів переговорного процесу. Проте саме з цих причин даний формат переговорів і є провальним, адже у ньому не зацікавлена лише Російська Федерація, а українська сторона звела його до звичайних перемовин щодо обміну заручниками та режиму припинення вогню. Звичайно ж такий формат задовольняє і пана Лукашенка, так як переговори проходять на його території і це в майбутньому може дозволити білорусам вибудовувати більш теплі стосунки з ЄС, ніж є зараз. Проте мінський формат викликає мало ентузіазму у США та ЄС, адже цей формат переговорів виключає їх з гри. Виходячи з вище сказаного, можна стверджувати, що запропонований формат переговорів буде слугувати лише дрібним домовленостям і не спроможний зупинити війну.

2)  Женевський формат переговорів (Україна, ЄС, Росія, США). Цей формат найбільш сприятливий для України та США, проте зовсім не сприятливий для Росії та не дуже задовольняє амбіції ЄС. Європейські політики прагнуть візуально відігравати роль першої скрипки у вирішенні конфлікту на Донбасі, а присутність США у переговорному процесі, безперечно, відсуне роль ЄС на другий план. Для Росії цей формат взагалі не прийнятний, адже офіційна Москва намагається грати роль наддержави і зустрічатися з представниками інших наддержав лише віч-на-віч, та і  позиція Росії у порівнянні з спільною позицією США, ЄС та України буде виглядати слабкою. Тому цей формат переговорів також має мало шансів врегулювати військовий конфлікт на Донбасі.

3) Веймарський формат переговорів (Україна, Росія, Франція, Німеччина, Польща), безперечно, найбільше влаштовує Польщу, яка намагається утвердитись в статусі лідера Східної Європи та, об’єднавши довкола себе постсоціалістичні та пострадянські держави, перетворитись на важковаговика європейської політики. Проти такого формату не заперечує Україна, Франція та Німеччина, проте Росія категорично проти. Вся справа у тому, що Москва сприймає Варшаву як колишнього підданого, якого з часом потрібно буде знову зробити підданим, а отже не сприймає Польщу як рівноправного партнера і нізащо не підтримає такий формат переговорів, отож і шансів вирішити конфлікт на Донбасі у веймарського формату також немає.

4) Нормандський формат (Україна, Росія, Франція та Німеччина). Цей формат поки що має найбільше шансів на врегулювання конфлікту. У цьому форматі відсутні усі небажані учасники для Росії, хоча і відсутні ЛНР і ДНР, проте схоже, що Путін уже змирився з провалом плану «Новоросія» і намагається врятувати власну шкуру. Дуже важливим фактором є проведення можливих переговорів у Казахстані, який російське населення сприймає як «свій», таким чином Путін вестиме переговори на «своїй» території і це, звичайно, також є неабияким позитивом. Для Німеччини та Франції цей формат також хороший, адже у ньому не беруть участі Сполучені Штати, отож у разі успішного проведення переговорів усі лаври дістануться їм. Для України ж важливо продемонструвати готовність до діалогу та бажання мирно врегулювати конфлікт. Для Назарбаєва проведення таких важливих переговорів на його території – це ще одна можливість утвердити статус своєї держави як такої, яка стрімко набирає потужності у світі.

Нещодавню нараду Путіна з Радою безпеки Російської Федерації можна розцінювати як сигнал про готовність говорити у нормандському форматі, адже зустріч була показовою і спрямованою на те, щоб усі зрозуміли, що Путін не проти такого формату. Та все ж необхідно розуміти, що можлива зустріч представників нормандської групи не зупинить конфлікту. Росія не буде домовлятись доти, доки матиме хоч якісь сили для атаки. Саме тому Захід активно вводить санкції проти РФ, аби зробити її максимально слабкою і вже тоді схилити до переговорів, які би увінчались успіхом.  Тож сигнал Путіна може бути спробою затягування часу, або ж в Росії економічна ситуація стала максимально критичною і Путін готовий здатися. Проте, зважаючи на те, що росіяни зірвали зустріч у Мінську, на успіх найближчих переговорів розраховувати не варто. 

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

18 01 2015 12:24
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ