Facebook iPress Telegram iPress Twitter iPress search menu

До першого президентського ювілею Петра Порошенка

До першого президентського ювілею Петра Порошенка
Заочний лист Президентові

            ДО ПЕРШОГО ПРЕЗИДЕНТСЬКОГО ЮВІЛЕЮ ПЕТРА ПОРОШЕНКА

 

Ніхто не може перемогти один. Ніколи. Ви можете перемогти лише тоді, коли є люди, які працюють і думають так, як ви.

                                                           Маргарет Тетчер

Отже, перших сто днів президентства Петра Порошенка позаду.  Можна аналізувати, ділитися думками та враженнями.  Можна щось радити, підказувати, рекомендувати Президентові: він  поки що мав би чути.  Досвід усіх попередніх Президентів в Україні засвідчив факт повного відриву очільника нації від самої нації, що починається після першого року правління. Хто більше винен у цьому –  Президент, котрий практично ніколи не помічає (чи не хоче помічати) цього відриву; його близьке оточення, що фактично і створює цей відрив від народу, аби повніше використати власний вплив;  чи самі виборці, які дозволяють це робити – це тема для іншого разу. Зараз спробуємо разом подумати над здобутками і втратами як самого Президента, так і його виборців.

З чим можна порівняти цю дату -  сто днів  на найвищому щаблі влади? Це як перше «агу» немовляти, чи як перший зуб малюка, чи, може, перший самостійний крок однорічної дитини? Може, ця дата більше схожа до випускного свята? Якщо так, то це випускний у вузі, школі чи поки що лише в дитячому садочку?

Як багато можна встигнути зробити за сто днів – фактично це три місяці, або квартал, або чверть року? Скільки  справ можна вмістити в цей період? І хто дасть вірну оцінку тим справам,  бо ж біда одних -  може стати величезним благом для інших, і навпаки: радість одних комусь обертається слізьми ?..

Для тих, хто реально (може, навіть реальніше від самого Петра Порошенка!) усвідомлював, у який жахливий час для України береться він до президентства, його дії навіть порадували і вселили якийсь оптимізм,  а для тих, хто наївно повірив у передвиборчу риторику кандидата   П.Порошенка  про те, що війну на Сході буде завершено через декілька тижнів, і саме за це вони віддавали йому свої голоси  25 травня – глибоко розчарували і посіяли сумнів у  помилковості зробленого вибору. Останні соціологічні дослідження про рівень підтримки дій Президента, показав спад рейтингу в порівнянні з підтримкою на виборах на 10%.  Це ще не трагічно. Але знаково.

Саме ці розчарування і сумніви можуть стати причиною пониження підтримки Петра Порошенка на позачергових виборах до ВР. Може, озвучені мною думки  допоможуть зробити певні висновки. Викладу їх  у  вигляді  заочного листа до Президента.

Чому називаю листа заочним? Бо маю глибокий сумнів, що він сам має час читати усе, що стосується його. І маю глибокий сумнів, що належним чином працює служба моніторингу інформації, щодо збирання, аналізу, систематизації та подання  її  Президентові.

 Чому тоді взагалі беруся до цього листа, якщо так песимістично налаштована до його результату?.. Чи замислювалися ви коли-небудь, що лише пісня написана для своєї душі розцвітає червоною рутою у горах, а  написана для «публіки» - заробляє гроші, але вмирає зі своїми мусями-пусями.  Лише портрет жінки, в яку був залюблений художник, а, отже, писав його через потребу власної душі, а не на замовлення для заробітку, не залишає байдужими  і  притягує до себе якоюсь прихованою таємницею, а не просто тішить око досконалістю виконання… Вишита талановитою майстринею сорочка може бути справжнісіньким витвором мистецтва, але зігрівати може лише вишита материнськими руками сорочка… Позитивний результат у житті дає лише те, що робиться з власного бажання, особистої потреби,  з усвідомлення того, що ти не можеш, аби цього не зробити.  

Лист  - це теж творчість, це теж потреба. Справжні листи, пишуть тоді, коли є ЩО сказати, і є КОМУ сказати. Листи пишуть, коли виникає необхідність сказати важливі речі, добре обдумавши кожне слово і фразу, аби прочитане адресатом співпало з тим, що ти сам хотів йому сказати. При цьому, в листах людина завжди сміливіша і дозволяє собі сказати трохи більше, ніж відважилась би зробити це при зустрічі. Отож,

Шановний пане Президенте!   Вітаю Вас із першими ста днями перебування на найвищій керівній посаді. Відважуюсь писати до Вас, бо, як  Ваш виборець, відчуваю повну відповідальність за цей вибір. Прожиті роки, життєвий досвід не дозволяють мені мовчки спостерігати за тим, що відбувається в моїй і Вашій, пане Президенте, країні.  Так, Ви досвідченіші, бо вже багато років перебуваєте в гущі політичного життя країни, хоч Ваша діяльність також не підлягає однозначній характеристиці. Проте, якщо відштовхуватися від відомого, хоч і зараз не дуже популярного, ленінського гасла: «не помиляється лише той, хто нічого не робить», Вашу політичну поведінку можна охарактеризувати скоріше позитивно, ніж негативно, а  Ваша президентська діяльність за минулих сто днів  практично не  давала серйозних приводів до критики.

 Але  кампанія нових виборів до Верховної Ради України, власне, заставляє знову замислитись.  Якось, наче, й не дуже гарно виглядає нагадувати Вам, що Майдан, серед іншого, стояв за чистоту парламентських рядів, у чому й розходилося українцям домогтися дострокових виборів до ВР.  Та виглядає, що бажання народу не захотіли почути, або вирішили, за звичкою, мовляв, куди той електорат дінеться – проголосує, як треба…

  Без сумніву,  є логіка в тому, що Вам, як Президентові, необхідна парламентська більшість, щоб мати підтримку  для реалізації  своїх ідей. Якась логіка є  і в підборі надійних та відданих кадрів (залишається відкритим, правда, питання, до якого часу вони будуть надійними і відданими).  Звичайно, сумніватись стовідсотково можна лише в кандидатурі власного сина, який спробує сили у Вінницькій області. Але ж тоді хіба можна буде заперечувати проти дружнього походу на вибори батька і сина Литвинів у Житомирській області?..  Можливо, як переконував Ю.Луценко в інтерв’ю 5-му каналу,  так змаліло Закарпаття, що нема  там кому край боронити, крім завжди готових йти у владу  трьох  Балог  з  Петьовкою…  Як і нема ради без  двох Дубневичів на Львівщині (і то нічого, що ще вчора вони дружно крокували за Блок Тимошенко, а тепер за Блок Порошенка – головне аби  в «блоці»)…   

При цьому Ви, як і всі Ваші попередники, забули, а чи так і не збагнули, однієї простої істини: жодна більшість у Верховній Раді не дає абсолютно нічого, якщо немає більшості серед  народу.  Пригадайте собі, з якою «більшістю» прийшов до влади В.Ющенко, пригадайте, якою підконтрольною «більшістю» володів В.Янукович. Де зараз кожен з них? Якою підтримкою «більшості» користуються вони тепер? Зрештою, якщо з «більшістю»  Януковича  ще  більш-менш  зрозуміло: є влада, є гроші, є страх усе це втратити -   тоді є і «більшість»,  то в історії з «помаранчевою більшістю» трохи інші сюжети. І, оскільки,  Ви були у самому вирі всіх тих подій, мали  б  зробити правильні висновки.

Щоб не виглядало, що це мені одній видаються невірними підходи до підбору представників партій, наведу цитати з редакційної колонки газети «Репортер», №37, 2014р.:  

«…минулої неділі, 15 вересня,  у більшості  політичних партій відбулися з’їзди», на яких  вони  визначились зі своїми кандидатами у депутати на дострокових виборах до Верховної Ради, серед яких   «…одні ще нічим особливим не запам’яталися, а інші краще б узагалі не показувались на люди, бо їхні «досягнення» можна забути лише за допомогою амнезії…»

«Ті списки відверто дивують, обурюють, злять і дратують більшість виборців. Кого там лише нема: і тушки, і перешиванці, і міцні професіонали з обох попередніх категорій. А ще – партнери олігархів, журналісти, комбати, громадські діячі тощо.»  «Виникає таке враження, що партії просто хочуть переплюнути одна одну. У вас відомий на всю Україну комбат? А в нас їх два! У вас безкомпромісний журналіст? А в нас їх два, і то яких!  А ми от взяли льотчицю, яка безневинно сидить у російській в’язниці, та не в п’ятірку, а перед лідером!..»

«Вони далі намагаються когось обвести, обкрутити, обійти. Аж якось образливо. Бо всі досі сподіваються на лохотрон і пересмик, спекулюють на крові – на війні, на Небесній сотні. І що з цим робити?»

«А нічого робити не потрібно – ні обурюватись, ні ображатись. Треба думати. (…) І      тому, не смійтеся, все вирішить виборець.»

Саме так оптимістично підказують вихід з ситуації журналісти.  До їхніх слів хочеться додати з власного досвіду: я особисто ніколи не голосувала за т.зв. провладні партії, або які прагнули такими бути. Не тому, що мені не подобався лідер тих партій, чи члени першої п’ятірки. Я не голосувала тому, що мені  не імпонували люди, прізвища яких були дотичними до нашого краю, і, відповідно, їхня діяльність, чисто людська поведінка  не були таємницею для місцевих виборців. Знаю, що так робили багато відомих мені людей. Тобто, партія не добирає на виборах голоси через невдало підібраних кандидатів від регіонів. Гадаю, так відбувалось всюди. А зараз вимоги до тих, хто іде в депутати, і до тих, хто їх туди веде, зростають навіть не в десятки, а в сотні разів.

Звичайно, лідери партій мали б нести моральну відповідальність за пропонованих кандидатів. Але це за умови наявності моралі… Хто, наприклад, дасть мені компетентну відповідь, як правильно повести себе на виборах, що наближаються.  Маю на увазі «сюрприз» від Партії «Батьківщина» Юлії Тимошенко: виглядає так, що, коли я не проголосую за БЮТ, це означатиме, що я проти звільнення Надії Савченко. Але, якщо я проголосую на підтримку мужньої льотчиці, то, автоматично, вмикаю зелене світло для пані Тимошенко та її компанії, а цього робити  не хочу…

 Скажете, пане Президенте, що Ви не маєте до  наведеного прикладу жодного стосунку.  Та ні, маєте. Бо саме Вам ми доручили шаленою підтримкою і свідомим рішенням стати гарантом правопорядку в країні. Тому саме Ви, Петре Олексійовичу, маєте відслідковувати і припиняти такі маніпуляції, такі заборонені прийоми в грі. І, звичайно, не грати в них  самому. Знаєте, якщо відверто, то дуже сумно стало після ознайомлення зі списком Вашого Блоку: повно урядовців, ще більше депутатів, а саме їх не мало б бути в жодному разі. Дивно, що ніяк не обійтися нам без кумів Вашого і  Ющенківської, без професора Зварича і сестри головного військового прокурора… Може, я чогось таки не розумію, то поясніть, будь ласка, чому вічний депутат В.Пинзеник завартував у списку 17-го номера, а така поважна людина, як Рефат Чубаров аж 71-го?..

А скільки ще таких питань! І то до кожної з партій!..


Колись екс-голова Секретаріату Президента Олег Рибачук сказав: «Коли я слухаю Віктора Ющенка, то погоджуюся з кожним його словом. Але між його словами і реальними вчинками – дуже велика дистанція. Саме через це я і зійшов з орбіти Президента».  На превеликий жаль,   з орбіти  Ющенка-президента зійшло безмежно багато українців, що, дуже імовірно, стало згодом однією з  причин  виникнення  тих історичних процесів, які привели всіх нас до нинішньої трагедії.

Може, Ви забули одну народну мудрість: ніколи не соромно спитати поради. Жодна людина не може знати усього і про всіх. Але сигнали з областей про незрозумілі призначення голів ОДА (а ці посади мали б взагалі бути ліквідовані;  а вже це одне Ваше рішення додало б Вам голосів набагато більше, ніж підвладний адмінресурс), повна безкарність причетних до трагедій Майдану і зрад на східному фронті (згадайте, якби свого часу Янукович відправив у відставку Азарова і Захарченка, то б досі, імовірніше всього, сидів на Банковій в очікуванні виборів 2015 року), абсолютно незрозуміла привілегійованість злочинців-депутатів, аж до вояжів у Білокам’яну, або призначень на серйозні посади (наприклад, Олени Бондаренко головою наглядової ради одного з найбільших об’єднань ЗМІ в Україні «Український медіа-холдинг», чи вважаєте це цілком прийнятним для себе? А для нас?)  і ще безліч усього іншого явно свідчить про те, що, або Ви особисто – виберіть правильний варіант -  1)не зовсім встигаєте за подіями, 2) або не тим доручаєте їх виконання, 3) або не зрозуміли прагнень українців, 4) або взагалі ними не переймаєтеся.

Ви добровільно взяли на себе відповідальність за кожного з нас. Хай Бог боронить Вас, Петре Олексійовичу, від лукавих оправдань і від випробувань «любими друзями».

Пам’ятайте: «обережність личить кожному, але не королю» (Галина Пагутяк, «Королівство»).

                                                                                  З повагою.

Вашингтон недбало ставиться до нацбезпеки. Чи дослухається Байден до своїх радників з оборони та нацбезпеки? – The Hill
Вашингтон недбало ставиться до нацбезпеки. Чи дослухається Байден до своїх радників з оборони та нацбезпеки? – The Hill
Це дальність, дурню. Українські F-16 поки не зможуть протистояти російським Су-35 з ракетами Р-37. Частина 3 – Том Купер
Це дальність, дурню. Українські F-16 поки не зможуть протистояти російським Су-35 з ракетами Р-37. Частина 3 – Том Купер
Роль ризиків у війні. Захід повинен переконливо показати, що він не боїться конфронтації з росією – Фабіян Гоффманн
Роль ризиків у війні. Захід повинен переконливо показати, що він не боїться конфронтації з росією – Фабіян Гоффманн
Угорщина: корупційний скандал та домашнє насильство. Що загрожує Орбану? – Politico
Угорщина: корупційний скандал та домашнє насильство. Що загрожує Орбану? – Politico
Параноя путіна. Тероризм, марення і самознищення – Тімоті Снайдер
Параноя путіна. Тероризм, марення і самознищення – Тімоті Снайдер
Макрон хоче керувати зовнішньою політикою Європи. Не всі союзники з цим згодні – Bloomberg
Макрон хоче керувати зовнішньою політикою Європи. Не всі союзники з цим згодні – Bloomberg
Смертельну недбалість путіна неможливо приховати. московська атака зробила його слабшим, ніж будь-коли – Саймон Тісдалл
Смертельну недбалість путіна неможливо приховати. московська атака зробила його слабшим, ніж будь-коли – Саймон Тісдалл
Чи настав час для безпольотної зони в Україні? путін ескалує повітряну війну – бригадний генерал Кевін Райан
Чи настав час для безпольотної зони в Україні? путін ескалує повітряну війну – бригадний генерал Кевін Райан
ТОП ЧИТАЮТЬ КОМЕНТУЮТЬ
No articles
СТАТТІ
Вашингтон недбало ставиться до нацбезпеки. Чи дослухається Байден до своїх радників з оборони та нацбезпеки? – The Hill

Вашингтон недбало ставиться до нацбезпеки. Чи дослухається Байден до своїх радників з оборони та нацбезпеки? – The Hill