Для «Свободи» підшукали рейхстаг?
Нагадаю, після 23 лютого 1933 року у Німеччині ухвалено «Декрет про захист народу і держави», який скасував певні права громадян країни і таким чином відкрито шлях до встановлення гітлерівської диктатури.
Двом столичним свободівським паліям це коштувало кримінального провадження за статтею «хуліганство». Цілком можливо, що за потреби справу перекваліфікують. Якщо ситуація вимагатиме корекції.
А тепер кілька запитань. Чому владоможці так толерантно поставилися саме до цьогорічного відзначення уродин Бандери. Чому «Беркут» та інші «пташенята Захарченка» демонстрували спокій, який часами межував із аутизмом? Адже досі варто було зібратися сотні невдоволених, як одразу ж на сусідніх вулицях вишиковувалися автобуси з людьми в шоломах. Чому спроба фактично теракту і побиття до напівсмерті опозиційної журналістки оцінюються однаково – хуліганство?
Питання, які лежать на поверхні, і потребують відповідей. А деякі з них, як на мене, вже потихеньку отримують їх.
Чому саме підпал? А для прозорості алюзій. Кріейтори, які обслуговують владу, і заодно, маю підозру, ВО «Свобода», особливо не напружували мізки. Аякже, - ось вам прямий, недвозначний факт, який підтверджує фашизацію опозиції. І з цим негайно слід щось робити. Щось на кшталт ухвали згаданого одіозного «Декрету...».
Чому саме смолоскипний похід, агресія, заклики до чиєїсь смерті? Та тому, що «Свобода», як і її буцімто головний ворог – влада, - і ті, й ті, борсаються серед стереотипів минулого. Що тут скажеш – Азіров навіть не спромігся на нову версію новорічного привітання українцям. На думку його промовтерів, - піпл схаває, адже не спроможна маса так стрімко до невпізнання змінитися, всього за якийсь рік. Принаймні, шеф то не змінився...
Агресія «Свободи» теж спричинена нерозумінням змін. Фаріон просторікує щось про національний здвиг, цитує Бандеру (без сумніву, цитати мудрі, але їм понад 60 років, і написані вони в геть іншому контексті). Фаріон чомусь обурюється Русланою, але це більше схоже на бубоніння перестарілої панни, яка не може в’їхати у світ після сексуальної революції.
Ось так замовники знаходять своє дзеркальне відображення у виконавцях. І навпаки.
Чи можна зі «Свободою»,як і з режимом, говорити щось про «стратегії теплого океану», чи можна перед фанатиками цитувати Ганді, чи можна наводити приклади мирних перемог того, що обов’язково переможе, бо воно – майбутнє? Однозначно, ні. Бо щойно наші ура-революціонери (а, мо’, радше, реакціонери?) бодай на йоту впустять схожі думки у свої звивини, то вся їхня (спільна з владою) конструкція лусне, мов мильна бульбашка. Навіть не зблиснувши кількома іскрами, як факели, кинуті у «Прем’єр-палас».
Ігор Гулик, головний редактор "Львівської газети"
