Децентралізація VS Партійні (відкриті) списки
Згідно Мінських домовленостей ми зобов’язались до кінця цього року провести зміни до Конституції України в аспекті децентралізації. Для цього створили Конституційну комісію (на чолі з спікером парламенту – В.Гройсманом), котра має запропонувати особливості нової, оптимальної Конституції для України, особливо в аспекті децентралізації. Тобто, влада педалювала цю тему, навіть прописала її в Коаліційній угоді, а тепер повинна довести її до логічного завершення. Але вже, за деякими результатами, складається враження, що влада хоче так змінити Конституцію, щоб особливо (хіба що окрім назв політичних інститутів), нічого не змінилося. Адже владу влаштовують ті політико-правові повноваження, котрі вона має зараз. Очевидно, що політики прийшли до влади (у центр) не для того, щоб зробити децентралізацію (тобто позбавити себе частини спокусливих повноважень і передати їх на місця). Більше того, влада має розуміти і той факт, що впроваджувати децентралізацію в умовах війни, це небезпечна справа для цілісності України. Тому, можливо, є така стратегія, що влада начебто проводить (незручну для себе) децентралізацію, внесши відповідні зміни до Конституції України, з метою показати всьому Світу, що вона поступово, на відміну від російської сторони, виконує Мінські домовленості. Це може бути досить цікавий політичний та дипломатичний маневр.
Попри все це, у нас, згідно Конституції та законів України, мають відбутися чергові місцеві вибори. Тобто, це хронологічна накладка є досить незручною для влади, рейтинги якої значно впали за рік після виборів. Тому, для влади бажано було б їх не проводити, але тоді постане питання легітимності органів місцевого самоврядування після закінчення п’ятирічної їх каденції та дотримання центральною владою Конституції і законів України.
Тим паче, що протягом декількох років всі політики говорили про необхідність запровадження до парламенту та на місцевих виборах пропорційної виборчої системи з відкритими списками (крім сіл та селищ). Тепер цей піар новій владі потрібно реалізувати, через значний суспільний запит щодо вирішення цього питання. Тому, влада навіть у Коаліційній угоді прописала цю позицію, але у повній мірі не знайшла консенсусу між усіма фракціями коаліції, яку модель відкритих списків необхідно запровадити, та як її реалізувати. Але є зрозумілим одне, що на місцевих виборах буде запроваджена пропорційна виборча система (з т. зв. «відкритими списками»). Очевидно, що для ключових політичних сил, котрі представлені у парламенті та їх лідерів це є великим позитивом, оскільки їх партії будуть змагатися за голоси виборців на місцях, включивши до своїх лав місцевих авторитетних та популярних громадських діячів. А отже, якими б не були ці списки (відкриті, чи закриті), все одно центральне керівництво партії, буде впливати на політику цієї партії та її представників на місцях. Оскільки, члени центральних та великих партій на місцях є свого роду солдатами партійної армії і ніяк не незалежними політичними гравцями (як відносно це є у позапартійних мажоритарників).
Таким чином, якими б не були партійні списки (відкриті, чи закриті), все одно це є пропорційна виборча система, згідно якої обирають політичні партії, які мають підкорятися рішенням вищестоящого керівництва. А тому, якою б не була децентралізація (системною, чи фасадною), вона нівелюється на місцевих виборах пропорційною виборчою системою. Тому, пропорційна виборча система (навіть з відкритими списками) на місцевих виборах, перемагає децентралізацію в аспекті централізації.
У кінцевому випадку ми отримаємо нову централізацію через процес децентралізації, чого і добивається влада. А потрібно це для того, щоб перед усім Світом показати, що ми виконуємо Мінські домовленості, а також проводими реформи, і після проведення яких нам має допомагати Захід (у т.ч. фінансово, новими кредитами).
